Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого – Андрія ПАСІЧНИКА,
членів Комісії: Михайла БОГОНОСА (доповідач), Людмили ВОЛКОВОЇ, Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Надії КОБЕЦЬКОЇ, Олега КОЛІУША, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Руслана МЕЛЬНИКА, Олексія ОМЕЛЬЯНА, Романа САБОДАША, Руслана СИДОРОВИЧА, Галини ШЕВЧУК,
розглянувши питання щодо відповідності судді Господарського суду Полтавської області Семчук Олени Сергіївни займаній посаді,
встановила:
Стислий виклад інформації про кар’єру та кваліфікаційне оцінювання судді.
Указом Президента України від 01 серпня 2016 року № 321/2016 Семчук О.С. призначено на посаду судді Господарського суду Полтавської області строком на п’ять років.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.
Цим рішенням встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання, визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання та призначено іспит для Семчук О.С.
Рішенням Комісії від 10 січня 2019 року № 5/зп-19 визначено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Відповідно до цього рішення Семчук О.С. допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді – «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Семчук О.С. пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
До Комісії 05 червня 2019 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) про невідповідність судді Семчук О.С. критеріям доброчесності та професійної етики.
Рішенням Комісії у складі колегії від 06 червня 2019 року № 407/ко-19 визначено, що суддя Господарського суду Полтавської області Семчук О.С. за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 760,875 бала, визнано її такою, що відповідає займаній посаді.
У рішенні вказано, що воно набирає чинності в порядку, визначеному підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 16 листопада 2021 року № 2202/0/15-21 внесено Президентові України подання про призначення Семчук О.С. на посаду судді Господарського суду Полтавської області.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ (набрав чинності 07 листопада 2019 року) повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено.
Повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України сформовано 01 червня 2023 року.
З метою вирішення питання щодо продовження процедур оцінювання, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон), на підставі рішення Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України стосовно: осіб, п’ятирічний строк повноважень яких на посаді судді закінчився; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та яких колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі у зв’язку з надходженням висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та стосовно яких накладено дисциплінарне стягнення, що передбачає проходження кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; осіб, стосовно яких необхідно продовжити кваліфікаційне оцінювання на виконання судового рішення.
Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 26 липня 2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Богоноса М.Б.
Для оновлення даних, що містяться в суддівському досьє, Комісією в межах повноважень надіслано запити до таких органів державної влади: Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Служби безпеки України, Державної податкової служби України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
У відповідь на запити отримано інформацію стосовно судді, яку долучено до матеріалів досьє.
Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надано інформацію щодо перетинання суддею державного кордону України в період з 11 липня 2023 року до 04 серпня 2023 року.
З метою з’ясування обставин щодо підстав та мети перетину суддею державного кордону України у вказаний період Комісією надіслано запит Семчук О.С.
У відповідь на цей запит суддя 20 грудня 2024 року надала пояснення та запитувані документи.
На адресу Комісії 28 листопада 2024 року надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді Семчук О.С. критеріям доброчесності та професійної етики.
Комісією у пленарному складі 02 грудня 2024 року задоволено клопотання судді та відкладено розгляд питання щодо її відповідності займаній посаді. Мотивом заявлення клопотання слугувала необхідність ознайомитися з висновком із метою реалізації права на відповідь.
На адресу Комісії 13 січня 2025 року надійшли пояснення судді на спростування висновку ГРД у новій редакції. До пояснень суддя долучила документи, які підтверджують викладені обставини.
До Комісії 27 січня 2025 року надійшли доповнення до пояснень судді щодо об’єкта незавершеного будівництва.
Протокольним рішенням Комісії від 27 січня 2025 року задоволено клопотання Семчук О.С. та відкладено розгляд питання.
На адресу Комісії 03 лютого 2025 року надійшло рішення ГРД про скасування висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики та надання Комісії інформації.
Комісією у пленарному складі 10 лютого 2025 року проведено співбесіду із суддею, під час якої обговорено рішення Комісії, ухвалене у складі колегії, інформацію ГРД, пояснення судді, інші обставини, документи та матеріали.
Стислий виклад інформації Громадської ради доброчесності.
Інформація ГРД стосовно судді, яка надійшла на адресу Комісії 03 лютого 2025 року, зводиться до такого.
По-перше, Семчук О.С. у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – Декларація), за 2016–2023 роки зазначила об’єкт незавершеного будівництва – садовий (дачний) будинок загальною площею 369,92 кв.м. Згідно з даними порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва початком будівництва цього об’єкта офіційно задекларовано 12 листопада 2016 року, завершення – 01 листопада 2017 року, із введенням в експлуатацію у 4 кварталі 2017 року.
Водночас аналіз супутникових знімків свідчить про те, що будинок був на земельній ділянці до її придбання чоловіком судді в серпні – вересні 2014 року. Також зі знімків вбачається, що будівельні роботи тривали з жовтня 2014 року до вересня 2015 року, що може свідчити про невідповідність офіційно задекларованої дати початку будівництва. З огляду на подальші знімки місцевості, які демонструють облаштовану територію та відсутність ознак будівництва з серпня 2016 року до березня 2022 року, ГРД припускає, що фактично будівництво завершилося у 2016 році.
Окрім того, ГРД звертає увагу на затримання реєстрації права власності на завершене будівництво протягом понад 7 років, що могло дозволити уникнути оподаткування нерухомого майна. Відповідно до статті 266 Податкового кодексу України та роз’яснень Державної податкової служби України об’єкти нерухомості, які введені в експлуатацію, але не зареєстровані у встановленому законом порядку, не підлягають оподаткуванню. За наявності достатніх фінансових ресурсів у родини судді таке затримання може свідчити про умисне ухилення від виконання податкових зобов’язань.
Водночас, ознайомившись із поясненнями судді на спростування вказаної обставини, ГРД визнала їх переконливими.
По-друге, ГРД вказує на недекларування суддею у 2017–2018 роках інформації про право власності чи користування об’єктами нерухомості за місцезнаходженням Господарського суду Полтавської області (місто Полтава).
По-третє, у декларації доброчесності судді за 2017 рік Семчук О.С. не зазначила інформації про притягнення її до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Втім, ГРД не вважає цей факт достатньою підставою для висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності.
По-четверте, на думку ГРД, додаткового з’ясування потребують питання щодо достатності доходів батька судді для придбання вантажних автомобілів.
По-п’яте, суддя не задекларувала корпоративні права в Обслуговуючому кооперативі «Чорнобилець-Оболонь» за 2016–2019 роки. Водночас, ураховуючи, що суддя самостійно вказала про ці права в Декларації за 2020 рік, не отримувала від них доходу, ГРД не розцінює це як невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.
Серед іншого, у анкеті судді особою, яка може надати їй рекомендацію, зазначено ОСОБА_1 – представника ТОВ «Адвокатська компанія Кравець і Партнери», у якій суддя працювала до призначення на посаду. ОСОБА_1 відомий як фігурант так званих «плівок Вовка» та особа, яка систематично дискредитувала антикорупційні органи, медіа та громадських активістів, поширюючи наративи про «зовнішнє управління». Крім того, у 2017 році він заснував громадську організацію, яка, за оцінкою ГРД, мала на меті дискредитувати їх діяльність та перешкодити участь громадськості у кваліфікаційному оцінюванні суддів у 2017–2019 роках.
Джерела права та їх застосування.
Кваліфікаційне оцінювання судді проводиться на виконання підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України і пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону.
Відповідна процедура здійснюється за критеріями та в порядку, визначеними Законом, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», та є тим винятковим заходом, що застосовуватиметься до всіх суддів.
Згідно з частиною другою статті 83 Закону критеріями кваліфікаційного оцінювання є:
1. Компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо).
2. Професійна етика.
3. Доброчесність.
Частиною п’ятою статті 83 Закону встановлено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Комісією.
Завдання, підстави, порядок проведення та етапи кваліфікаційного оцінювання визначено главою 1 «Кваліфікаційне оцінювання суддів» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону.
З метою проведення оцінювання суддів на відповідність займаній посаді за визначеними законом критеріями Комісією затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18, далі – Положення).
Пунктом 5 глави 6 розділу II Положення встановлено, що максимально можливий бал за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної) становить 500 балів, за критерієм професійної етики – 250 балів, за критерієм доброчесності – 250 балів. Отже, сума максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання за всіма критеріями дорівнює 1000 балів.
За змістом підпункту 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) – 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права – 90 балів (підпункт 5.1.1.1); рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні – 120 балів (підпункт 5.1.1.2); ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді – 80 балів (підпункт 5.1.1.3); діяльність щодо підвищення фахового рівня – 10 балів (підпункт 5.1.1.4); особиста компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.2); соціальна компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.3).
Пунктом 11 розділу V Положення встановлено, що рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв бала, більшого за 0 (мінімально прийнятний рівень).
Показники, за якими оцінюється відповідність судді кожному з критеріїв, визначено в розділі ІІ Положення.
За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
І хоча Комісія виходить із презумпції, що суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23 (далі – Бангалорські принципи), за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.
Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність (невідповідність) судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.
Доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя. Члени Комісії, оцінюючи певні обставини стосовно судді (кандидата), визначалися щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, що свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Отже, навіть зовні правомірні та законні дії судді (кандидата) можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.
Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням (пункт 23 цього рішення).
Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХX з’їзду суддів України від 18 вересня 2024 року, встановлено, що суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді, а також має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя. Відповідно до статті 3 цього Кодексу саме суддя має докладати зусиль, щоб, на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони), його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.
Комісія підтримує Раду суддів України у її твердженні про те, що враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів. Рада суддів України окремо наголосила на тому, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1).
Аналогічні вимоги є застосовними до встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з тією особливістю, що такі обставини стають відомими під час дослідження досьє та проведення співбесіди.
У сукупності з положеннями розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, у тому числі щодо наслідків відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання чи ухилення від його проходження, Комісія вважає, що суддя зобов’язаний взяти участь у кваліфікаційному оцінюванні, зокрема активно реалізовувати право бути заслуханим у контексті сумнівів Комісії, які можуть виникнути під час дослідження досьє та/або проведення співбесіди.
Таким чином, у разі наявності в Комісії обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності спростування такого сумніву відбувається як внаслідок реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також надання Комісії чітких та переконливих доказів під час дослідження досьє та проведення співбесіди, щоб спростувати такий сумнів.
Комісія підкреслює, що на стадії кваліфікаційного оцінювання Комісія не встановлює і не кваліфікує наявні в діях судді ознаки складу дисциплінарного проступку чи вчинення суддею будь-якого правопорушення. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею (пункт 18 цього рішення).
Згідно з пунктами 1, 2 глави 6 розділу II Положення встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.
Водночас пунктом 34 розділу ІІІ «Порядок проведення кваліфікаційного оцінювання» Положення передбачено, що рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків, а за наявності висновку Громадської ради доброчесності про непідтвердження відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності – також мотиви його прийняття або відхилення.
З огляду на викладене звільнення судді з посади за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність можливе за таких умов: 1) результати оцінювання мають відповідати критерію об’єктивності; 2) ці результати, на переконання Комісії, мають свідчити про нездатність або небажання судді виконувати свої обов’язки; 3) межа допустимості поведінки судді як такого, що відповідає займаній посаді, визначена як «мінімально прийнятний рівень», з урахуванням правил кваліфікаційного оцінювання, вимог до поведінки судді, визначених законом та зазначеними вище правилами професійної етики.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Таким чином, запропоновані механізми дають змогу якісно оновити судову систему без ризику зупинення її функціонування, не створюючи при цьому істотних перешкод, які могли б спричинити порушення права особи на доступ до правосуддя.
Мотиви, якими керується Комісія при ухваленні рішення.
Рішенням Комісії у складі колегії від 06 червня 2019 року № 407/ко-19 визначено, що суддя Господарського суду Полтавської області Семчук О.С. за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 760,875 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів, та визнано її такою, що відповідає займаній посаді.
У рішенні вказано, що воно набирає чинності в порядку, визначеному підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Рішення обґрунтовано тим, що Семчук О.С. склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 88,875 бала. За результатами виконаного практичного завдання суддя набрала 81 бал; на етапі складення іспиту – 169,875 бала; за критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) – 401,875 бала, за критеріями професійної етики та доброчесності – 359 балів.
Дослідивши матеріали суддівського досьє Семчук О.С., зокрема інформацію ГРД та пояснення судді, проаналізувавши відомості про суддю, порівнявши їх з інформацією, одержаною від Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК), Комісія у пленарному складі встановила таке.
Стосовно декларування суддею завершеного об’єкта нерухомості як «об’єкт незавершеного будівництва».
У розділах 4 «Об’єкти незавершеного будівництва» Декларацій за 2016–2023 роки суддя декларує садовий (дачний) будинок площею 369,92 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Цей об’єкт до 2020 року декларувався як спільна власність судді та її чоловіка.
ГРД зазначає про некоректне декларування з 2016 року завершеного об’єкта нерухомості як «об’єкт незавершеного будівництва», що могло бути спробою уникнути оподаткування.
Відповідно до фотоматеріалів, наведених в інформації ГРД, отриманих із використанням загальнодоступних джерел (супутникових карт та знімків), з 2016 року садовий будинок та земельна ділянка є облаштованими. Зокрема, земельна ділянка вкрита газоном та зеленими насадженнями, облаштовані доріжки, відсутні будівельні матеріали та техніка.
Водночас після надання викладених нижче пояснень судді, ГРД вважає, що вони є достатніми та обґрунтованими.
Суддя пояснила, що для державної реєстрації права власності на збудований будинок необхідно подати документи на земельну ділянку, технічний паспорт та дані про присвоєння адреси. Присвоєння адреси нерухомому майну регулюється Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та відповідним порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Індивідуальні житлові, садові та дачні будинки, збудовані на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не потребують окремого рішення про присвоєння адреси. У такому разі адресою будівлі є місце розташування земельної ділянки згідно з даними Державного реєстру речових прав.
Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у місті Києві ведеться реєстр адрес в електронному вигляді, юридично чинними є лише адреси, зареєстровані в ньому. У 2016 році КДТ «Чорнобилець» було реорганізовано шляхом виділу ОК «Чорнобилець-Оболонь», який став правонаступником частини прав і обов’язків. У 2019 році між кооперативами актом визначено розмежування вулиць. 13 серпня 2019 року ОК «Чорнобилець-Оболонь» звернувся із заявою до Київської міської ради про внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Департаментом містобудування та архітектури Київської міської ради 18 жовтня 2021 року повідомлено про неможливість направлення повідомлення до ДП «Національні інформаційні системи» через перетин вулиць між трьома юридичними особами на території колишнього КДТ «Чорнобилець». Це питання розглядалося у судових справах № 910/4949/20 та № 910/21111/21. Після судового рішення у справі № 910/21111/21 ОК «Чорнобилець-Оболонь» подав заяву від 12 жовтня 2023 року до Київської міської ради для врегулювання ситуації, але зміни до реєстру досі не внесені. Як наслідок, технічні системи не можуть визначити (підтягнути) необхідну адресу для реєстрації будинку, що унеможливило оформлення права власності на нього відповідно до документів на земельну ділянку.
Згідно з частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Водночас державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку.
Визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, у судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено (постанова Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15).
Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об’єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, а отже є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю з дотриманням будівельних норм і правил та підлягати поділу між ними (схожі висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від яких Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10 липня 2024 року у справі № 372/2038/22 не відступала).
Комісія враховує, що суддю призначено на посаду 01 серпня 2016 року, у зв’язку з чим вона подала першу Декларацію за 2016 рік, у якій у розділі 4 «Об’єкти незавершеного будівництва» задекларувала садовий (дачний) будинок площею 369,92 кв.м.
Як встановлено Комісією, початок будівництва зареєстровано у 2016 році, а введення в експлуатацію відбулося наприкінці 2017 року. Ці обставини підтверджено суддею, яка пояснила, що така дія була зумовлена необхідністю підключення будинку до постійного електропостачання та виготовлення технічних умов підключення газопостачання.
Попри те, що будинок введено в експлуатацію у 2017 році, станом на 2023 рік його державна реєстрація не відбулась.
З огляду на викладені вище обставини досліджений житловий будинок судді (об’єкт незавершеного будівництва) не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому за своїм правовим режимом є об’єктом незавершеного будівництва. Отже, Комісією не встановлено неправильного його декларування Семчук О.С.
Стосовно недекларування суддею у 2017–2018 роках інформації про право власності чи користування об’єктами нерухомості за місцезнаходженням суду.
Семчук О.С. призначена на посаду судді 01 серпня 2016 року, зарахована до штату Господарського суду Полтавської області 10 січня 2017 року.
У розділах 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» Декларацій за 2017–2018 роки зареєстрованим та фактичним місцем проживання судді зазначено: АДРЕСА_2.
Водночас у розділах 3 «Об’єкти нерухомості» цих Декларацій суддя не зазначає права користування об’єктами за фактичним місцем проживання.
Суддя надала пояснення щодо вказаних обставин, у яких послалась на роз’яснення НАЗК від 11 серпня 2016 року, згідно з якими в декларації необхідно зазначати лише ті об’єкти, які перебували у володінні, користуванні або власності суб’єкта декларування на кінець звітного року. Зауважила, що станом на 31 грудня 2017 року та 31 грудня 2018 року не мала укладених договорів оренди та не набувала права користування відповідним майном.
На підтвердження вказаних обставин суддя додала копію договору оренди від 29 січня 2018 року, укладеного на строк до 02 грудня 2018 року. Попри відсутність чинних договорів, факт використання житла станом на кінець звітних періодів не заперечувала.
ГРД критично оцінила пояснення судді та вважала, що укладення договорів оренди до 25 грудня кожного року без їх автоматичного продовження може свідчить про використання неточностей у роз’ясненнях НАЗК з метою приховування інформації про майно, його вартість, підстави набуття. Утім, зважаючи на те, що таке порушення мало місце у 2 Деклараціях, ГРД вважає його недостатнім для твердження про невідповідність судді займаній посаді.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент заповнення Декларацій за 2017–2018 роки) у декларації відображаються відомості, зокрема, про зареєстроване місце проживання, а також місце фактичного проживання або поштову адресу; об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.
Відповідно до пунктів 12–13 роз’яснень щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням НАЗК від 11 серпня 2016 року № 3 (чинними на момент подання декларацій), Закон передбачає обов’язок зазначати в декларації окремі об’єкти, які належать суб’єкту декларування або члену його сім’ї на праві користування. Такими правами користування можуть бути: оренда, сервітути, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій), утримання, застава, користування на підставі довіреності, у тому числі генеральної довіреності, інші права, передбачені законом. Визначення зазначених категорій наведено у Цивільному кодексі України. За загальним правилом інформація про вартість відповідного майна повинна вказуватись на дату набуття права власності на нього (як зазначено в документі, на підставі якого було набуто право власності) у грошовій одиниці України або на дату набуття майна у володіння чи користування, якщо не йдеться про власність. Водночас вартість об’єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб’єкта декларування або члена його сім’ї, зазначається у випадку, якщо вона відома суб’єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.
Згідно з вимогами цього закону суб’єкт декларування повинен задекларувати усі об’єкти нерухомості незалежно від їх вартості, що належать йому на праві власності, знаходяться в нього на праві оренди чи іншому праві користування станом на останній день звітного періоду (31 грудня звітного року для щорічної декларації). Водночас дата набуття вказується відповідно до документів, на підставі яких було набуто право на відповідне майно. Якщо об’єкт нерухомості був відчужений після кінця звітного періоду, до чи після подання декларації, то інформацію про це слід буде відобразити в наступній декларації, яка охопить відповідний період (див. також вище роз’яснення щодо звітного періоду для різних типів декларацій).
Ураховуючи, що суддя не заперечувала фактичне користування житлом у місті Полтава станом на кінець 2017–2018 звітних років, підставою його недекларування в поясненнях зазначила відсутність чинних договорів щодо житла, Комісія вважає, що при заповненні Декларацій за 2017–2018 роки нею допущено методологічних помилок. Виявлені помилки за своїм характером не можуть бути кваліфіковані, як підстава для сумніву в невідповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання.
Стосовно зазначення суддею в декларації доброчесності недостовірних відомостей про притягнення до адміністративної відповідальності Комісія зазначає таке.
Беззаперечно з’ясовано, що в декларації доброчесності судді за 2017 рік Семчук О.С. помилково не задекларовано відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Суддя у своїх поясненнях визнала помилку та просила врахувати відсутність намірів приховати вказані відомості, оскільки самостійно зазначила про них в анкеті судді.
ГРД своєю чергою врахувала пояснення судді та погодилась із відсутністю наміру приховати зазначені відомості.
За цих обставин Комісія констатує формальне порушення суддею правил заповнення декларації доброчесності судді за 2017 рік. Однак на кваліфікацію цього порушення з погляду істотності впливає відсутність у судді наміру приховувати відомості про притягнення до адміністративної відповідальності, адже переконливим та підтвердженим аргументом Семчук О.С. є зазначення цих відомостей в анкеті судді, поданій 21 червня 2018 року.
Наведені обставини, на переконання Комісії, не можуть вважатись достатніми для обґрунтованого сумніву в невідповідності судді критерію доброчесності чи професійної етики.
Стосовно достатності доходів батька судді для придбання вантажних автомобілів.
Згідно з даними з Єдиного державного реєстру транспортних засобів 06 квітня 2018 року батько судді набув у власність 2 вантажні автомобілі:
1) автомобіль марки «КАМАЗ» 53229, 2005 року випуску;
2) автомобіль марки «КАМАЗ» 6540, 2007 року випуску.
У своїх поясненнях суддя зазначила про надання документів, що підтверджують наявність коштів у її батьків: копію депозитного договору від 20 жовтня 2006 року, копію договору позики від 19 жовтня 2009 року та нотаріальної заяви від 12 червня 2019 року. Кошти були накопичені батьками судді протягом трудової діяльності, зокрема, шляхом розміщення на депозитних рахунках. Вони не працювали на державній службі чи виборних посадах, а займалися бізнесом та працювали за кордоном задовго до її призначення на посаду судді, тому їхні доходи не можуть впливати на оцінку її доброчесності.
Семчук О.С. також зазначила, що з 1990 року не проживає з батьками, тому вони є близькими особами, а не членами сім’ї. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що суддя зобов’язаний зазначати відомості, які підтверджують доходи близьких осіб.
На переконання ГРД, інформація щодо доходів батька та матері судді протягом 2001–2009 років, які в цей час займалися підприємницькою діяльністю, потребує додаткових пояснень та документального підтвердження від судді, зокрема щодо розміру отриманих доходів за цей період.
Заслухавши пояснення судді та оцінивши надані на їх підтвердження документи, дослідивши матеріали суддівського досьє, Комісія вважає, що суддею надано достатні докази та пояснення, які спростовують сумніви ГРД.
Стосовно недекларування корпоративних права в Обслуговуючому кооперативі «Чорнобилець-Оболонь» за 2016–2019 роки.
У розділах 8 «Корпоративні права» Декларацій за 2020–2023 роки суддя зазначила корпоративні права в Обслуговуючому кооперативі «Чорнобилець-Оболонь». Вперше ці корпоративні права були задекларовані у 2020 році, натомість датою їх набуття вказано 01 червня 2016 року. Також задекларовано, що вартість таких прав в грошовому еквіваленті не застосовується, а передача їх в управління не здійснювалася.
Аналогічні корпоративні права набуті чоловіком судді 28 квітня 2016 року.
Семчук О.С. пояснила, що відповідно до статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» декларація має містити інформацію про корпоративні права, зокрема, найменування суб’єкта господарювання, його організаційно-правову форму, код ЄДРПОУ, а також частку у статутному капіталі у грошовому та відсотковому вираженні. Водночас ОК «Чорнобилець-Оболонь» є неприбутковою організацією, яка не здійснює підприємницької діяльності, а її статутний капітал відсутній. Відповідно члени такого кооперативу не отримують доходу та не мають корпоративних прав у розумінні фінансового контролю.
Суддя також звернула увагу на те, що на момент набуття членства у 2016 році обов’язку декларувати такі права не було, оскільки наявність внеску до кооперативу без визначення його вартості та відсоткової частки не передбачала декларування. Відповідне уточнення з’явилося лише в роз’ясненні НАЗК від 03 лютого 2021 року (пункт 116), яке передбачало можливість зазначення корпоративних прав із позначкою «Не застосовується». Ураховуючи це, у декларації за 2020 рік суддя відобразила членство в кооперативі як корпоративні права.
ГРД критично оцінила пояснення судді, зіславшись на те, що корпоративні права набуто ще у 2016 році, а тому суддя мала керуватись чинними на той час роз’ясненнями НАЗК. Відповідно до роз’яснень НАЗК від 11 серпня 2016 року та від 12 лютого 2020 року в розділі 8 Декларації необхідно зазначати всі корпоративні права, що належать суб’єкту декларування або члену його сім’ї на праві власності, окрім тих, що вже були відображені в розділі 7 «Цінні папери». Водночас у роз’ясненнях немає положень, які б дозволяли не декларувати корпоративні права через неможливість визначення їх вартості або відсотка.
Однак, враховуючи, що суддя самостійно задекларувала ці корпоративні права у 2020 році та не отримувала від них доходу, ГРД не вважала цей факт достатнім для висновку про невідповідність судді критерію доброчесності чи професійної етики.
Згідно з частинами першою – третьою статті 54 Закону перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом. Перебування на посаді судді також несумісне із наявністю заборони такій особі обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади в порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади». Суддя не може поєднувати свою діяльність із підприємницькою, адвокатською діяльністю, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу (крім викладацької, наукової чи творчої), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Особи, які є власниками акцій або володіють іншими корпоративними правами чи мають інші майнові права або інший майновий інтерес у діяльності будь-якої юридичної особи, що має на меті отримання прибутку, зобов’язані передати такі акції (корпоративні права) або інші відповідні права в управління незалежній третій особі (без права надання інструкцій такій особі щодо розпорядження такими акціями, корпоративними або іншими правами, або щодо реалізації прав, які з них виникають) на час перебування на посаді судді. Суддя може отримувати відсотки, дивіденди та інші пасивні доходи від майна, власником якого він є.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про інші корпоративні права, що належать суб’єкту декларування або членам його сім’ї, із зазначенням найменування кожного суб’єкта господарювання, його організаційно-правової форми, коду Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, частки у статутному (складеному) капіталі товариства, підприємства, організації у грошовому та відсотковому вираженні.
Згідно з пунктом 41 роз’яснень щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням НАЗК від 11 серпня 2016 року № 3 (чинних на момент набуття корпоративних прав), у розділі «Корпоративні права» зазначаються всі корпоративні права, що належать суб’єкту декларування або члену його сім’ї на праві власності, крім тих, що вже були зазначені в розділі «Цінні папери» (наприклад, акції). Такими правами можуть бути частки (паї) у статутному (складеному) капіталі чи в будь-якому іншому еквіваленті статутного капіталу товариства, підприємства, організації, що зареєстровані в Україні або за кордоном, у тому числі пайові внески в кредитній спілці. Вартість корпоративних прав відображається у декларації у відсотковому та грошовому вираженні. У грошовому вираженні вартість зазначається станом на дату набуття прав або – якщо проводилася грошова оцінка таких прав і результати оцінки відомі суб’єкту декларування – відповідно до результатів такої оцінки.
З огляду на вказане вище суддя не виконала обов’язку декларування корпоративних прав.
Водночас Комісія взяла до уваги наданий суддею лист від 21 листопада 2024 року, підписаний головою правління кооперативу ОСОБА_2. У листі зазначено, що ОК «Чорнобилець–Оболонь» є неприбутковою організацією, яка здійснює обслуговування власників земельних ділянок АДРЕСА_3 у місті Києві. Кооператив не має статутного фонду, а джерелами його майна є внески членів та добровільні пожертвування. Пайові внески не передбачені статутом, а вступний внесок не сплачується власниками ділянок, які були членами кооперативного дачного товариства «Чорнобилець» до його реорганізації. Семчук О.С. є власницею земельної ділянки в межах кооперативу, членом ОК «Чорнобилець-Оболонь», проте не є його засновником та не сплачувала вступного внеску.
Факт недекларування корпоративних прав свідчить про невиконання суддею обов’язку щодо подання повної та достовірної інформації в Деклараціях за 2016–2019 роки. Водночас, ураховуючи надані пояснення, нечіткість роз’яснень правил декларування до 2020 року, самостійне декларування таких прав з 2020 року та відсутність мети отримання прибутку, це порушення не є достатнім для обґрунтованого сумніву в невідповідності судді критерію доброчесності чи професійної етики.
Стосовно інформації про особу, яка надала судді рекомендацію, зокрема ОСОБА_1 – представника ТОВ «Адвокатська компанія Кравець і Партнери», то ГРД не заперечувала, що Семчук О.С. у 2014–2016 роках (до призначення на посаду судді) працювала в зазначеному товаристві.
Не вдаючись до оцінки дій та/або висловлювань ОСОБА_1 у контексті наданої ГРД інформації, Комісія зауважує, що отримання Семчук О.С. у статусі кандидата на посаду судді рекомендації з попереднього місця роботи щодо її професійних та особистих якостей не може розцінюватися як прояв її схвалення будь-якої поведінки особи, яка таку рекомендацію може надати.
Крім того, поведінка ОСОБА_1, яку піддає критиці ГРД, мала місце вже після звільнення Семчук О.С. із ТОВ «Адвокатська компанія Кравець і Партнери».
Відтак за результатами перевірки обставин, викладених у інформації ГРД, взявши до уваги надані суддею Семчук О.С. пояснення, дослідивши матеріали суддівського досьє, Комісія не встановила фактів, які б свідчили про невідповідність судді Господарського суду Полтавської області Семчук О.С. критеріям доброчесності та професійної етики та могли б негативно вплинути на результати кваліфікаційного оцінювання.
Висновки Комісії за результатами розгляду.
Абзацом другим пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону визначено, що за результатами оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Відповідно до частини першої статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
З огляду на зазначене Комісія у пленарному складі, заслухавши доповідача, дослідивши рішення Комісії у складі колегії від 06 червня 2019 року № 407/ко-19, інформацію ГРД від 03 лютого 2025 року, пояснення судді Семчук О.С., інші вказані в рішенні обставини, документи та матеріали, дійшла висновку про відповідність судді Семчук О.С. критеріям кваліфікаційного оцінювання.
Це своєю чергою є підставою для ухвалення рішення про визнання судді Господарського суду Полтавської області Семчук О.С. такою, що відповідає займаній посаді.
Керуючись підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, статтями 83–86, 88, 93, 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України дванадцятьма голосами «ЗА» та двома голосами «ПРОТИ»
вирішила:
визнати суддю Господарського суду Полтавської області Семчук Олену Сергіївну такою, що відповідає займаній посаді.
Головуючий Андрій ПАСІЧНИК (ЗА)
Члени Комісії: Михайло БОГОНІС (ЗА)
Людмила ВОЛКОВА (ЗА)
Віталій ГАЦЕЛЮК (ЗА)
Ярослав ДУХ (ПРОТИ)
Роман КИДИСЮК (ЗА)
Надія КОБЕЦЬКА (ЗА)
Олег КОЛІУШ (ЗА)
Володимир ЛУГАНСЬКИЙ (ЗА)
Руслан МЕЛЬНИК (ЗА)
Олексій ОМЕЛЬЯН (ЗА)
Роман САБОДАШ (ПРОТИ)
Руслан СИДОРОВИЧ (ЗА)
Галина ШЕВЧУК (ЗА)
Окрема думка Гацелюка В.О., Мельника Р.І.
Окрема думка Коліуша О.Л.