Про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка Володимира Вячеславовича на відповідність займаній посаді

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі колегії:

головуючого – Михайла БОГОНОСА (доповідач),

членів Комісії: Надії КОБЕЦЬКОЇ, Галини ШЕВЧУК,

розглянувши питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка Володимира Вячеславовича на відповідність займаній посаді,

встановила:

Стислий виклад інформації про кар’єру та кваліфікаційне оцінювання судді.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 10 лютого 2012 року № 83/2012 Макаренка В.В. призначено на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва строком на п’ять років.

До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК) 05 грудня 2014 року надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. щодо перевірки слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка В.В. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» на предмет порушення присяги. Заявник указував, що слідчий суддя ухвалою від 19 лютого 2014 року у справі № 759/2798/14-к без належного обґрунтування обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно особи, яка брала участь у масових акціях протесту.

Висновком від 03 червня 2015 року № 36/02-15 ТСК встановила в діях судді ознаки порушення присяги та передала матеріали до Вищої ради юстиції (далі – ВРЮ), яка 10 вересня 2015 року відкрила дисциплінарну справу. Дисциплінарна секція ВРЮ 06 жовтня 2015 року рекомендувала внести подання про звільнення судді.

Рішенням ВРЮ від 18 лютого 2016 року № 384/0/15-16 відмовлено у внесенні подання Президентові України про звільнення Макаренка В.В. з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за порушення присяги. У цьому рішенні зазначено, що за результатами таємного голосування рішення щодо внесення подання Президентові України про звільнення судді не набрало необхідної кількості голосів членів Вищої ради юстиції, як того вимагає положення частини шостої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції».

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.

Цим рішенням встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання, визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання та призначено іспит для Макаренка В.В.

Рішенням Комісії від 16 березня 2018 року № 54/зп-18 визначено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Відповідно до цього рішення Макаренка В.В. допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді – «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Макаренко В.В. пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Комісією у складі колегії 24 липня 2018 року проведено співбесіду із суддею, під час якої обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє.

Рішенням Комісії у складі колегії від 24 липня 2018 року № 1332/ко-18 визначено, що суддя Святошинського районного суду міста Києва Макаренко В.В. за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 626,625 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів. Визнано суддю таким, що не відповідає займаній посаді, рекомендовано Вищій раді правосуддя розглянути питання про звільнення з посади судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка В.В.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 09 червня 2020 року № 1760/0/15-20 відмовлено в задоволенні подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення Макаренка В.В. з посади судді Святошинського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

У цьому рішенні Вища рада правосуддя дійшла висновку, що рішення Комісії не є вмотивованим, оскільки не відображає повною мірою рівень характеристик судді Макаренка В.В. за критеріями професійної етики та доброчесності та не містить будь-яких доводів та аргументів Комісії з посиланням на конкретні обставини, за яких суддя не відповідає цим критеріям та, як наслідок, не відповідає займаній посаді.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ (набрав чинності 07 листопада 2019 року) повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено.

Повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України сформовано 01 червня 2023 року.

Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 17 січня 2024 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Богоноса М.Б.

Рішенням Комісії від 12 червня 2024 року № 160/зп-24 вирішено продовжити оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка В.В. на відповідність займаній посаді зі стадії (етапу) «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі колегії.

З метою оновлення даних, що містяться в суддівському досьє, Комісією в межах повноважень надіслано запити до таких органів державної влади: Національного агентства з питань запобігання корупції, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Державної податкової служби України, Служби безпеки України, Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

У відповідь на запити отримано інформацію стосовно судді, яку долучено до матеріалів досьє.

Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надано інформацію щодо перетинання суддею державного кордону України в період з 29 грудня 2022 року до 05 січня 2023 року.

На адресу Комісії 21 листопада 2024 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) у новій редакції про невідповідність судді Макаренка В.В. критеріям доброчесності та професійної етики.

Співбесіду із суддею призначено на 12 листопада 2024 року, однак розгляд питання не відбувся у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю члена Комісії Кобецької Н.Р. Суддя також подавав клопотання про відкладення.

Повторно співбесіду призначено на 26 листопада 2024 року. Суддя на співбесіду не з’явився, надіславши на електронну адресу Комісії клопотання про відкладення у зв’язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні.

Комісією відкладено співбесіду на 17 грудня 2024 року. Суддя знову не з’явився, заявивши клопотання про відкладення з підстав перебування у відпустці.

Наступне засідання було призначено на 30 січня 2025 року, однак суддя знову не прибув, подавши клопотання про відкладення, мотивуючи його отриманням травми ноги, що перешкоджає прибуттю до Комісії.

Вперше суддя прибув на співбесіду 13 лютого 2025 року.

Комісією у складі колегії 13 лютого 2025 року проведено співбесіду із суддею Макаренком В.В., досліджено матеріали досьє, зокрема висновок ГРД, усні пояснення судді, інші обставини, документи та матеріали.

Стислий виклад висновку (інформації) Громадської ради доброчесності.

В основу висновку ГРД у новій редакції про невідповідність судді Макаренка В.В. критеріям доброчесності та професійної етики, який надійшов на адресу Комісії 21 листопада 2024 року, покладено такі аргументи.

1. Суддя допускав дії (бездіяльність) або ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством, або мав економічну, корупційну чи іншу особисту зацікавленість в ухваленні (неухваленні) певного рішення; ухвалював незаконні рішення під протиправним впливом (втручанням) іншої особи; допускав поведінку, яка призвела до істотних порушень правил процесу або істотного порушення основоположних прав і свобод, або очевидного та істотного порушення права на справедливий суд, або до значного суспільного резонансу при наявності фактів, які свідчать про обґрунтованість сумніву в чесності, неупередженості чи непідкупності судді та про невмотивованість таких дій судді, що негативно впливає на авторитет правосуддя та суспільну довіру до суду.

Обґрунтовано індикатор тим, що відповідно до висновку ТСК суддя постановив ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно учасника протестних акцій, якого було затримано 18 лютого 2014 року в Маріїнському парку в Києві.

ТСК встановила, що суддею було допущено істотні процесуальні порушення, зокрема відсутність у судовому рішенні доказів, які б підтверджували наявність обґрунтованої підозри; ігнорування очевидних розбіжностей у матеріалах кримінального провадження; порушення, допущені під час досудового провадження.

ВРЮ не погодилася з висновком ТСК та ухвалою від 18 лютого 2016 року № 384/0/15-16 відмовила у внесенні подання Президентові України про звільнення Макаренка В.В. з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за порушення присяги, посилаючись на відсутність достатніх доказів його упередженості та необ’єктивності.

Утім, на переконання ГРД, таке рішення не має наперед встановленого значення для цілей кваліфікаційного оцінювання.

2. Суддя не задекларував у встановленому законом порядку належне йому майно та повну інформацію, що підлягала декларуванню.

Зокрема, у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру до 2015 року не зазначав:

- ½ житлового будинку площею 768 кв.м у Київській області, якою володіє з 2005 року;

- земельну ділянку в Києво-Святошинському районі Київської області, якою користувався.

Також у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – Декларація), за 2017 рік суддя вказав, що користується автомобілем марки «BMW X6» 2009 року випуску, що на праві власності належить його матері, але зазначив, що його вартість невідома. Водночас у Декларації матері судді за 2015 рік указана вартість цього автомобіля – 730 142 грн, що свідчить про те, що така вартість була відома судді.

3. У матеріалах досьє та поясненнях судді відсутня переконлива інформація про джерела походження ліквідного майна, витрат і отриманих благ судді, членів його сім’ї чи близьких осіб. Це викликає обґрунтований сумнів щодо достатності їхніх легальних доходів для набуття такого майна.

Згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно баба судді ОСОБА_1 набула у власність таке майно:

- 26 травня 2016 року – дві квартири в одному будинку за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 66,7 кв.м та 49,4 кв.м. Сукупна вартість квартир становила 1 966 491,28 грн (еквівалент – 78 314 $);

- 22 вересня 2009 року – земельну ділянку площею 0,1226 га (кадастровий номер НОМЕР_1), що розташована за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 194 000 грн. Крім того, на зазначеній земельній ділянці розташований житловий будинок садибного типу загальною площею 64,3 кв.м, що є завершеним об’єктом будівництва;

- 09 вересня 2019 року – майнові права на квартиру площею 113,5 кв.м у житловому комплексі ІНФОРМАЦІЯ_1, що розташований за адресою: АДРЕСА_3. Загальна вартість об’єкта нерухомості становила 1 452 800 грн;

Дохід баби судді, за інформацією Державної податкової служби України, за період з 1998 року до 2024 року становив 184,62 грн.

Мати судді ОСОБА_2 03 квітня 2009 року набула у власність автомобіль марки «BMW X6» 2009 року випуску, вартістю 730 142 грн. Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків її офіційний дохід за період з 2000 року до березня 2009 року становив 636 550 грн (без урахування витрат на сплату податків, придбання коштовностей та на повсякденне життя).

Сестра судді ОСОБА_3 набула у власність:

- 12 листопада 2022 року автомобіль марки «AUDI Q8» 2020 року випуску, вартістю 82 000 грн (еквівалент – 2 242 $);

- 31 січня 2024 року набула садовий будинок площею 380,6 кв.м та земельну ділянку площею 0,1227 га (кадастровий номер НОМЕР_2), що розташовані за адресою: АДРЕСА_4. Відповідно до договору купівлі-продажу вартість домоволодіння становить 1 131 177 грн.

19 лютого 2024 року, через місяць після набуття зазначеного майна, сестра судді здійснила грошовий подарунок матері в розмірі 1 900 000 грн, про що зазначено в повідомленні про суттєві зміни в майновому стані від 21 лютого 2024 року.

14 липня 2021 року сестра судді також подарувала матері 1 358 000 грн, про що зазначено в повідомленні про суттєві зміни в майновому стані від 21 липня 2021 року.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, дохід сестри судді за період з 2002 року до червня 2021 року становив 2 794 699 грн, за період з 2002 року до 2023 року – 3 550 481 грн (без урахування витрат на придбання майна, податки, подорожі та повсякденне життя);

Теща судді ОСОБА_4 набула у власність:

- 15 травня 2019 року автомобіль марки «VOLKSWAGEN TIGUAN» 2018 року випуску, вартістю 1 024 500 грн (еквівалент – 39 162 $), який 10 вересня 2020 року продала судді за ціною 550 000 грн (еквівалент – 19 762 $);

- 14 вересня 2021 року автомобіль марки «AUDI Q7» 2018 року випуску, вартістю 5 000 грн (еквівалент – 187 $), який 03 листопада 2021 року продала матері судді за ціною 1 300 000 грн (еквівалент – 49 448 $).

Дохід тещі за період з 2012 року до 2017 року становив 1 417 061 грн (без урахування витрат на придбання майна, податки, подорожі та повсякденне життя);

Зазначені обставини, на думку ГРД, потребують пояснень судді щодо джерел походження коштів, використаних для набуття вказаного вище майна, здійснення фінансових операцій та подарунків.

4. Суддя (або члени його сім’ї, близькі родичі) допускав поведінку, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував російську федерацію після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території).

Суддя в період з 20 грудня 2014 року до 02 січня 2015 року із дружиною здійснив авіапереліт за маршрутом Київ – шереметьєво – Київ. Крім того, чоловіку сестри судді належать дві квартири та нежитлове приміщення в м. Ялта, розташовані на тимчасово окупованій території Криму. Зазначені обставини потребують додаткових пояснень.

Крім того, ГРД надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснень судді, зокрема:

- у серпні 2018 року суддя звернувся до Верховного Суду з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій щодо його оцінювання на відповідність займаній посаді судді та стягнення моральної шкоди в сумі 1 000 000 грн. Провадження у справі закрито ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 грудня 2020 року;

- у розділі 6 «Цінне рухоме майно – транспортні засоби» Декларації за 2015 рік суддя зазначив, що набув у 2005 році автомобіль марки «TOYOTA LAND CRUISER» 2005 року випуску, але не вказав його вартості. У 2020 році задекларував дохід 515 000 грн від продажу цього автомобіля.

- мати судді ОСОБА_2 є суддею Господарського суду міста Києва, а батько ОСОБА_5 був суддею Київського апеляційного господарського суду.

Джерела права та їх застосування.

Згідно з пунктом 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.

Пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закону) передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

У Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», за результатами розгляду якого було внесено зміни до Конституції України і запроваджено процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зазначено, що проєкт передбачає «спеціальні механізми» оновлення суддівського корпусу, що дасть змогу досягти необхідного балансу між суспільними очікуваннями, з одного боку, та захистом індивідуальних прав, з іншого. Зокрема, за рекомендаціями Венеціанської Комісії та Директорату з прав людини Головного директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи, що викладені у Спільному висновку від 23 березня 2015 року (документ CDL-AD(2015)007), процедура кваліфікаційного оцінювання суддів, запроваджена в рамках Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», отримає відповідне конституційне закріплення.

Так само, ухвалюючи Закон, законодавець у Пояснювальній записці до відповідного законопроєкту сформулював легітимну мету нормативно-правового акта – здійснення трансформації системи судоустрою та оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань. Законодавець окремо звернув увагу на те, що до завдань законопроєкту також належить подолання корупційних ризиків при здійсненні суддею правосуддя та очищення судової системи від недоброчесних суддів.

Відповідно до рішення Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року (справа № 200/9195/19-а) із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв’язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією (пункти 98, 99).

Отже, функціонування судової влади, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є таким, що не відповідає зазначеним очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі.

Водночас Комісія зважає і на те, що навіть у разі, коли втручання у приватне життя здійснюється відповідно до закону, відповідає легітимній меті та є необхідним у демократичному суспільстві, встановлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності має своїм наслідком звільнення з посади, що є доволі серйозним заходом, який може бути застосовано до особи. Однак на відміну від дисциплінарного провадження процедура кваліфікаційного оцінювання не має шкали вибору покарань, що обумовлено своєрідністю цієї процедури. Отже, застосування такого заходу, який негативно позначається на приватному житті судді, вимагає пошуку справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом та правом судді надалі займати посаду.

Процедура кваліфікаційного оцінювання здійснюється виключно за вказаними критеріями та в порядку, визначеному Законом, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», та є тим винятковим заходом, що застосовуватиметься до всіх суддів, про який зазначили експерти Венеційської комісії в Остаточному висновку від 26 жовтня 2015 року (документ CDL-AD(2015)027) і який «вимагає надзвичайної обережності: паралельне виконання різних процедур, що їх здійснюють різні органи, навряд чи забезпечить дотримання найвищих гарантій для тих суддів, що відповідають цим критеріям».

За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

І хоча Комісія виходить із презумпції, відповідно до якої суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.

Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.

Відповідно до частини дев’ятої статті 69 Закону кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

Як зазначено в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року (справа № 9901/355/21), доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя.

Члени Комісії, оцінюючи певні обставини стосовно кандидата, визначаються щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є ще й морально-етичною категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.

За визначенням терміна, який подано в Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.

Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням» (пункт 23).

Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ з’їзду суддів України від 22 лютого 2012 року (Кодекс є релевантним для оцінки минулої поведінки судді), передбачалося, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Відповідно до статті 3 цього кодексу саме суддя має докладати всіх зусиль до того щоб, на думку обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача, його поведінка була бездоганною.

Роз’яснюючи зазначені положення, Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, відзначила, що суддя повинен уникати порушень етики та всього того, що виглядає як порушення етики, в усіх випадках його діяльності – як професійній, так і в приватній. Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення. Враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів. Рада суддів України окремо наголосила на тому, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.

Норми подібного змісту містить Кодекс суддівської етики, затверджений рішенням XХ чергового з’їзду суддів України від 18 вересня 2024 року: суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді (частина перша статті 1 Кодексу); суддя має докладати зусиль, щоб на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони) його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді (стаття 3 цього Кодексу).

Аналогічні вимоги є застосовними до встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з тією особливістю, що такі обставини стають відомими під час дослідження досьє та проведення співбесіди.

У сукупності із положеннями розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, в тому числі щодо наслідків відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання чи ухилення від його проходження, Комісія вважає, що суддя зобов’язаний взяти участь у кваліфікаційному оцінюванні, зокрема у формі активної реалізації права бути заслуханим в контексті змісту сумнівів Комісії, які можуть виникнути в ході дослідження досьє та/або проведення співбесіди, у його відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання.

Таким чином, у разі наявності в Комісії обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності спростування такого сумніву відбувається як внаслідок реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також наданням Комісії під час дослідження досьє та проведення співбесіди переконливої інформації з метою спростувати такий сумнів.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в рішенні від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19 підкреслила, що на стадії кваліфікаційного оцінювання відповідний компетентний орган не встановлює і не кваліфікує наявності в діях судді ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов’язковою складовою процедури дисциплінарного провадження. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею (пункт 18).

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.

Частиною п’ятою статті 83 Закону встановлено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Комісією.

Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18, зі змінами) (далі – Положення), критеріями кваліфікаційного оцінювання є:

1. компетентність (професійна, особиста, соціальна);
2. професійна етика;
3. доброчесність.

Відповідно до пунктів 1, 2 глави 6 розділу II Положення встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.

Пунктом 5 глави 6 розділу II Положення встановлено, що максимально можливий бал за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної) становить 500 балів, за критерієм професійної етики – 250 балів, за критерієм доброчесності – 250 балів. Отже, сума максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання за всіма критеріями дорівнює 1 000 балів.

За змістом підпункту 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) – 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права – 90 балів (підпункт 5.1.1.1); рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні – 120 балів (підпункт 5.1.1.2); ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді – 80 балів (підпункт 5.1.1.3); діяльність щодо підвищення фахового рівня – 10 балів (підпункт 5.1.1.4); особиста компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.2); соціальна компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.3).

Пунктом 11 розділу V Положення встановлено, що рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв бала, більшого за 0.

Оцінювання відповідності судді за критерієм професійної компетентності.

Пунктом 1 глави 2 розділу II Положення передбачено, що відповідність судді критерію професійної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рівень знань у сфері права; рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні; ефективність здійснення правосуддя; діяльність щодо підвищення фахового рівня.

Згідно з абзацом шостим пункту 2 глави 2 розділу II Положення рівень знань у сфері права оцінюється на підставі результатів складення анонімного письмового тестування під час іспиту.

Абзацом тринадцятим пункту 3 глави 2 розділу II Положення передбачено, що рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні оцінюється на підставі результатів виконання практичного завдання під час іспиту.

За результатами складення анонімного письмового тестування суддя набрав 77,625 бала, за виконання практичного завдання – 71 бал.

Отже, за вказаними показниками суддя набрав 148,625 бала.

Ефективність здійснення правосуддя Комісією оцінено за результатами перевірки інформації, яка міститься в суддівському досьє, та проведеної співбесіди шляхом дослідження загальної кількості розглянутих суддею справ, кількості скасованих та змінених судових рішень, підстав скасування та/або зміни судових рішень, дотримання строків розгляду справ, судового навантаження порівняно з іншими суддями у відповідному суді, а також інших передбачених пунктом 4 глави 2 розділу II Положення релевантних засобів встановлення цього показника.

У межах оцінювання ефективності здійснення правосуддя Комісією досліджено інформацію щодо дотримання суддею строків надсилання (оприлюднення) електронних копій судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – Реєстр).

Згідно з інформацією Державного підприємства «Інформаційні судові системи» суддею несвоєчасно внесено до Реєстру (оприлюднено) 83 судові рішення. Середнє значення перевищення строків надсилання (днів) становить 73,4 дня.

Під час співбесіди суддя надав пояснення щодо вказаних обставин, зазначивши, що несвоєчасне внесення до Реєстру електронних копій судових рішень обумовлене значним навантаженням.

У підсумку Комісія дійшла висновку, що ефективність здійснення правосуддя суддею Макаренком В.В. необхідно оцінити в 60 балів.

Діяльність судді щодо підвищення фахового рівня Комісією оцінено за результатами перевірки інформації, яка міститься в суддівському досьє, та співбесіди шляхом дослідження даних про підготовку та підвищення кваліфікації судді впродовж перебування на посаді, участь у професійних заходах (дискусіях, круглих столах, конференціях тощо), а також інших передбачених пунктом 5 глави 2 розділу II Положення засобів встановлення цього показника, що можуть бути застосовні в конкретному випадку.

Комісія дійшла висновку, що показник діяльності судді щодо підвищення фахового рівня оцінюється в 1 бал.

Оцінювання відповідності судді за критерієм особистої компетентності.

Згідно з пунктом 6 глави 2 розділу II Положення відповідність судді критерію особистої компетентності визначається за показниками тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, такими як когнітивні якості особистості, емотивні якості особистості, мотиваційно-вольові якості особистості, і оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань (у разі їх проведення), за результатами дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, і співбесіди.

Комісією встановлено, що Макаренко В.В. пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників за критеріями особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. На підставі аналізу висновку, дослідження інформації, що міститься в досьє, та співбесіди відповідність судді за критерієм особистої компетентності оцінено у 62 бали.

Оцінювання відповідності судді за критерієм соціальної компетентності.

Згідно з пунктом 7 глави 2 розділу II Положення відповідність судді критерію соціальної компетентності визначається за показниками тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, такими як комунікативність, організаторські здібності, управлінські властивості особистості, моральні риси особистості, чесність, порядність, розуміння і дотримання правил та норм, відсутність схильності до контрпродуктивних дій, дисциплінованість, і оцінюються на підставі висновку про підсумки таких тестувань (у разі їх проведення), за результатами дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, і співбесіди.

На підставі дослідження інформації, яка міститься в матеріалах суддівського досьє, та співбесіди із суддею, ураховуючи вказані показники, Комісія визначила, що за критерієм соціальної компетентності суддя набрав 74 бали.

У підсумку за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя Макаренко В.В. набрав 345,625 бала.

Оцінювання відповідності судді за критерієм професійної етики та доброчесності.

Пунктами 8–9 глави 2 розділу II Положення передбачено, що відповідність судді критерію професійної етики та доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; політична нейтральність; дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність; наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; дотримання суддівської етики, наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5–12, 13, 15–19 частини першої статті 106 Закону, та інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.

Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, зокрема:

1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;

2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) результатів перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);

4) декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді;

5) результатів регулярного оцінювання;

6) результатів перевірки декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);

7) висновків або інформації ГРД (за наявності);

8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Дослідивши інформацію, яка міститься в матеріалах суддівського досьє, Комісія виявила відомості, які потребують додаткової перевірки та надання пояснень судді, зокрема щодо відповідності витрат і майна судді та членів сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, відповідності судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції, недотримання Кодексу суддівської етики та обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5–12, 13, 15–19 частини першої статті 106 Закону.

У матеріалах суддівського досьє відсутні відомості щодо притягнення судді Макаренка В.В. до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність та наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, що може мати істотний вплив на здійснення ним правосуддя. До дисциплінарної відповідальності суддя Макаренко В.В. не притягувався.

При оцінюванні відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності Комісією враховується істотність будь-якої обставини чи порушення, які можуть свідчити про його невідповідність цим критеріям.

Ураховуючи наведене, Комісія зауважує, що у сферу дослідження під час кваліфікаційного оцінювання Макаренка В.В. потрапили висновок ГРД від 21 листопада 2024 року, письмові пояснення судді, надіслані на адресу Комісії у 2019 році, усні пояснення, надані під час співбесіди, подані суддею Декларації, а також інформація, надана державними органами на запити Комісії стосовно судді.

У межах процедури кваліфікаційного оцінювання з урахуванням мети і завдань його проведення може виникнути обґрунтований сумнів, який для обізнаного та розсудливого спостерігача вказує на наявність показника, що свідчить про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. Водночас під терміном «розсудливий спостерігач» для цілей кваліфікаційного оцінювання необхідно розуміти людину, чиї уявлення, стандарти поведінки відповідають тим, які зазвичай прийняті серед звичайних людей у нашому суспільстві.

У випадку виникнення такого сумніву обов’язком (повноваженням) Комісії є з’ясування й оцінка всіх аспектів життя і діяльності судді не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді/кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалені резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23), а також у Кодексі суддівської етики (пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19).

Обґрунтований сумнів вважається таким, що виник, у тому числі, з моменту надання ГРД мотивованого висновку про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності або інформації стосовно судді.

І хоча Комісія вважає себе зобов’язаною вжити заходів для перевірки обставин, які стали підставою для надання висновку (інформації) ГРД, суддя повинен брати активну участь у спростуванні сумніву в його доброчесності. Використовуючи чіткі та переконливі докази, суддя може розвіяти обґрунтований сумнів у наявності індикатора (показника), що свідчить про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності. Водночас під стандартом доказування – «чіткі та переконливі докази», Комісією для цілей кваліфікаційного оцінювання розуміються докази, які залишають в обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача тверду віру або переконання, що є висока ймовірність того, що фактичні твердження судді є правдою.

Якщо суддя не в змозі спростувати існування обставин, що можуть свідчити про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності, то факти, які підтверджують наявність обґрунтованих сумнівів, мають бути надалі оцінені Комісією, оскільки вони мають вплив на авторитет судової влади, і суддя усвідомлює необхідність його підтримання за тих чи інших обставин.

Отже, Комісія має виключити наявність будь-яких сумнівних фактів щодо поведінки судді не лише з точки зору вимог законодавства, але й з метою зміцнення переконання суспільства у чесності, незалежності, неупередженості та справедливості суддівського корпусу та з огляду на необхідність того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, поведінка та репутація судді були бездоганними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 9901/124/19).

Надаючи оцінку обставинам щодо недекларування суддею належного йому майна та повної інформації, що підлягала декларуванню, Комісія зазначає таке.

1. У розділі 3 «Об’єкти нерухомості» Декларації за 2015 рік Макаренко В.В. зазначив право власності на ½ житлового будинку загальною площею 768,80 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_5.

Право власності на вказаний об’єкт суддя набув відповідно до договору дарування житлового будинку від 17 вересня 2005 року, за яким ОСОБА_5 (батько судді) безоплатно передав у власність Макаренка В.В. ½ ідеальну частку житлового будинку загальною площею 768,8 кв.м із належною частиною надвірних будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_5.

Рішенням виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 29 травня 2009 року № 377 частині будинку ОСОБА_5 присвоєно адресу АДРЕСА_6, а співвласнику ОСОБА_3 – АДРЕСА_7.

На рішення органу місцевого самоврядування від 29 травня 2009 року № 377 суддя зіслався як на документ, що пояснює декларування ним вказаного об’єкта як квартири, а не частини будинку.

Водночас ГРД зазначає про умисне недекларування суддею ½ житлового будинку загальною площею 768,80 кв.м у Деклараціях, поданих до 2015 року.

Під час співбесіди суддя пояснив, що вказаний житловий будинок був поділений на два окремі об’єкти – квартири. Ці квартири, згідно з технічним паспортом, виданим  Києво-Святошинським бюро технічної інвентаризації 22 липня 2005 року, визнані ізольованими помешканням, які не мають спільного входу. Крім того, квартира судді мала своє цільове призначення – постійне проживання, про що ним зазначено в паперовій декларації за 2015 рік у полі «місце проживання». Ураховуючи технічну документацію, суддя в полі «вид об’єкту» задекларував об’єкт нерухомості як квартиру з житловою площею. На момент декларування чинне законодавство не містило чітких вимог щодо зазначення загальної або житлової площі об’єкта нерухомості, що унеможливлювало правильне визначення показника. Після запровадження електронного декларування у 2016 році суддя керувався роз’ясненнями Національного агентства з питань запобігання корупції (далі –НАЗК) та достовірно декларував відомості в Деклараціях.

У відповідь на запитання доповідача щодо підстав декларування площі об’єкта нерухомості в розмірі 89,7 кв.м Макаренко В.В. пояснив, що таку площу зазначено у прибудинковій книзі стосовно квартири № ___ (подарованої йому частки будинку).

Окрім того, суддя зазначив, що за результатами перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п’ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», податковий орган сформував висновок, яким підтвердив достовірність відомостей у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2014 рік.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на час подання Декларацій) у декларації зазначаються відомості про об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають, зокрема, дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування.

Комісія зауважує, що на підставі договору дарування житлового будинку від 17 вересня 2005 року суддя набув право власності саме на ½ ідеальну частку житлового будинку загальною площею 768,8 кв.м.

Однак з аналізу декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2012–2015 роки встановлено, що суддя в розділі III «Відомості про нерухоме майно» задекларував подаровану йому частку житлового будинку площею 768,8 кв.м як квартиру площею 89,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_6.

Комісія нагадує, що мета інституту декларування майна, доходів, витрат та фінансових зобов’язань полягає у створенні ефективного інструменту запобігання корупції та  забезпеченні публічного контролю за «майновим» аспектом життя осіб, які отримують заробітну плату із державного бюджету.

На думку колегії Комісії, посилання судді на рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 29 травня 2009 року № 377 про присвоєння поштових адрес як на документ про зміну правового режиму майна (із будинку на квартиру) при наявності документів, на підставі яких набуто право, є непереконливим.

Тому, обравши такий метод декларування, суддя допустив істотну помилку у відомостях про об’єкт нерухомості, який підлягав декларуванню. У результаті помилки інформацію про вид та загальну площу нерухомості зазначена настільки неточно, що це унеможливило ідентифікацію об’єкта та перешкодило досягненню мети, задля якої таке декларування здійснюється.

Виявлені недоліки свідчать про недбале ставлення судді до обов’язку декларування, впливають на оцінку судді за критерієм доброчесності, однак не є самостійною підставою для визнання його таким, що не відповідає займаній посаді.

2. У розділі 3 «Об’єкти нерухомості» Декларації за 2016 рік Макаренко В.В. зазначив право безоплатного користування земельною ділянкою площею 806 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_8. У полі «інформація щодо прав на об’єкт» власником вказано ОСОБА_6.

ГРД зазначає про умисне недекларування земельної ділянки площею 806 кв.м у Деклараціях, поданих до 2015 року.

Під час співбесіди суддя пояснив, що не вважав декларування цієї земельної ділянки обов’язковим, оскільки він не мав на неї права власності та просив урахувати, що така ділянка перебувала у власності третьої особи, яка не передавала її судді в користування на підставі будь-яких договорів.

Крім того, Макаренко В.В. зазначив, що через відсутність роз’яснень НАЗК щодо цього питання він діяв на підставі власного розуміння законодавства. Лише з договору дарування земельної ділянки від 04 березня 2021 року суддя дізнався, що його батько зареєстрував право власності на цю ділянку 04 грудня 2020 року. Таким чином, земельна ділянка з 2005 року до 2020 року, на думку судді, належала померлій особі ОСОБА_6, про що він зазначає в Декларації за 2016 рік.

Указані вище положення статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» передбачають обов’язок зазначати в Деклараціях відомості про об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування або знаходяться у них на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно батько судді отримав земельну ділянку площею 806 кв.м від ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 вересня 2005 року. Водночас державну реєстрацію його права власності здійснено 04 грудня 2020 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 березня 2021 року ОСОБА_5 (батько судді) безоплатно передав у власність Макаренка В.В. зазначену земельну ділянку.

Таким чином, Комісією виявлено факт недотримання суддею в період з 2012 року до 2015 року правил декларування земельної ділянки, якою він користувався, оскільки на ній розташований житловий будинок загальною площею 768,8 кв.м, ½ якого належала судді на підставі договору дарування житлового будинку від 17 вересня 2005 року.

Оцінюючи поведінку судді та кваліфікуючи викладені вище порушення, Комісія застосовує принцип істотності та доходить висновку, що виявлені помилки свідчать про несумлінність при заповненні декларацій, проте не можуть вважатись самостійною підставою для висновку про невідповідність судді займаній посаді. Встановлені помилки враховуватимуться Комісією шляхом зменшення кількості балів, визначених за результатами кваліфікаційного оцінювання судді за критеріями професійної етики та доброчесності.

3. У розділі 6 «Цінне рухоме майно – транспортні засоби» Декларації за 2017 рік суддя зазначив право безоплатного користування автомобілем марки «BMW X6» 2009 року випуску, який належить його матері ОСОБА_2 на праві власності. У графі, що стосується вартості автомобіля на дату набуття/користування, суддя обрав позначку «Не відомо».

ГРД висловила сумніви щодо коректності декларування, оскільки судді могла бути відома вартість автомобіля, зокрема з Декларації його матері за 2015 рік.

Суддя в засіданні повідомив, що на дату набуття права користування цим автомобілем його оцінка не проводилася, вважає, що зазначена вартість автомобіля на дату набуття права власності його матір’ю є некоректною. Макаренко В.В. також наголосив, що не мав наміру приховувати цю інформацію, оскільки вартість автомобіля зазначена в Декларації матері та відкрита для загального доступу.

Згідно з пунктом 13 роз’яснень щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням НАЗК від 11 серпня 2016 року № 3 (у редакції рішення від 02 лютого 2018 року), за загальним правилом інформація про вартість відповідного майна повинна вказуватись на дату набуття права власності на нього (як зазначено в документі, на підставі якого було набуто право власності) у грошовій одиниці України або на дату набуття майна у володіння чи користування, якщо не йдеться про власність. Водночас вартість об’єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб’єкта декларування або члена його сім’ї, зазначається у випадку, якщо вона відома суб’єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.

Правила відображення в декларації вартості майна мають особливості залежно від типу такого майна, зокрема вартість транспортного засобу відображається станом на дату його набуття у власність, володіння або користування.

При зазначенні відомостей про вартість майна необхідно додатково обрати одну з позначок: «це вартість на дату набуття права» або «це вартість за останньою грошовою оцінкою». Джерелом інформації про вартість на дату набуття права може бути договір, на підставі якого набуто право власності на автомобіль його власником (матір’ю судді). Відтак суддя міг зазначити відомості про вартість автомобіля, який перебував у його користуванні, тому допустив методологічну помилку при декларуванні права користування автомобілем марки «BMW X6» 2009 року випуску.

Стосовно відсутності переконливої інформації про джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (судді, членів сім’ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, що, на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтований сумнів щодо їх достатності для набуття такого майна, здійснення витрат, отримання благ, що стали підставою для надання висновку ГРД стосовно доброчесності та професійної етики судді, Комісія виходить із такого.

Комісія наголошує на тому, що базові вимоги до суддівського досьє як до основного джерела інформації на етапі кваліфікаційного оцінювання дослідження досьє та проведення співбесіди встановленні статтею 85 Закону.

Пунктом 11 частини четвертої статті 85 Закону передбачено, що суддівське досьє має містити інформацію щодо дотримання суддею правил професійної етики, зокрема відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.

Згідно з пунктом 8 глави 2 розділу II Положення відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється), зокрема, за показником відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.

1. Відповідно до відомостей, отриманих із Державного реєстру фізичних осіб –платників податків, про джерела та суми нарахованого та виплаченого доходу, нарахованого (перерахованого) податку за період з 1 кварталу 1998 року до 1 кварталу 2024 року, дохід ОСОБА_1 (баби судді) становив 184,62 грн (отриманий у 4 кварталі 2012 року).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 набула таке майно:

- ½ земельної ділянки площею 1 226 кв.м, розташованої АДРЕСА_2, набутої на підставі договору купівлі-продажу від 22 вересня 2009 року за ціною 194 000 грн (еквівалент – 24 250 $);

- квартиру площею 66,7 кв.м, розташовану АДРЕСА_1, кв. ___, набуту на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 травня 2016 року за ціною 1 112 703,83 грн (еквівалент – 44 278 $);

- квартиру площею 49,4 кв.м, розташовану АДРЕСА_1, кв. ___, набуту на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 травня 2016 року за ціною 853 787,45 грн (еквівалент – 33 975 $);

- приміщення площею 111,9 кв.м, розташоване АДРЕСА_3, набуте на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № ___ від 09 вересня 2019 року за ціною 1 452 800 грн (еквівалент – 58 112 $).

Визначаючись щодо достатності доходів ОСОБА_1 для придбання зазначених об’єктів нерухомості методом математичного аналізу вхідних та вихідних потоків, Комісія бере до уваги такі обставини.

Під час співбесіди суддя пояснив, що ОСОБА_1 не є членом його сім’ї в розумінні Закону України «Про запобігання корупції», із цих мотивів поставив під сумнів свій обов’язок бути обізнаним про її майновий стан. Водночас із метою спростування можливих сумнівів щодо законності джерел майна близької йому особи, суддя надав пояснення щодо походження коштів на придбання вказаних об’єктів.

Із урахуванням пояснень судді та поданих ним документів (договорів купівлі-продажу) встановлено, що доходи ОСОБА_1 сформовані внаслідок відчуження об’єктів нерухомості, а саме:

- 23 травня 2008 року нею продано квартиру площею 31,20 кв.м за адресою: АДРЕСА_9, за ціною 563 000 грн (еквівалент – 116 000 $);

- 12 квітня 2014 року – квартиру за адресою: АДРЕСА_10, за ціною 2 000 000 руб (еквівалент – 660 000 грн/ 46 261 $);

- 30 травня 2014 року – земельну ділянку площею 497 кв.м за адресою: АДРЕСА_11, за ціною 750 000 руб. (еквівалент – 255 000 грн / 21 795 $).

Суддя звернув увагу на те, що кошти від продажу майна були конвертовані у валюту, а розрахунки за договорами, укладеними в АР Крим у 2014 році, проводились у доларах США. Різниця між вартістю відчуженого та придбаного майна обумовлена курсовими коливаннями, що виникли під час конвертації однієї валюти в іншу в різні періоди часу. Загальний дохід ОСОБА_1, за словами судді, становив 184 000 $.

Стосовно квартири, набутої у 2019 році, суддя пояснив, що її придбано за рахунок коштів у сумі 58 635 $, які належали його сестрі ОСОБА_3 та були отримані від продажу квартири в місті Києві. На підтвердження цього суддя надав договір купівлі-продажу квартири від 29 серпня 2013 року.

Отже, аналізуючи вартість відчуженого та придбаного майна, Комісія встановила, що загальний дохід ОСОБА_1 у доларовому еквіваленті за період, який досліджувався, становив 184 056 $, а загальна сума витрат – 160 615 $ (з урахуванням вартості придбаної у 2019 році квартири). Таким чином, різниця між доходами та витратами становив 23 441 $, що свідчить про наявність у ОСОБА_1 (баба судді) достатніх коштів для купівлі нерухомості без залучення додаткових непідтверджених джерел фінансування.

2. Відповідно до відомостей, отриманих з Державного реєстру фізичних осіб –платників податків, про джерела та суми нарахованого та виплаченого доходу, нарахованого (перерахованого) податку за період з 1 кварталу 1998 року до 1 кварталу 2024 року, дохід ОСОБА_3 (сестри судді) становив 3 492 718,21 грн.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 набула таке майно:

- ½ частини домоволодіння площею 768,80 кв.м, розташованого АДРЕСА_5, набутого на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12 вересня 2005 року;

- квартиру площею 141,40 кв.м, розташовану АДРЕСА_12, набуту на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2011 року за ціною 549 842 грн (еквівалент – 68 902,50 $);

- квартиру площею 28,4 кв.м, розташовану АДРЕСА_13, набуту на підставі договору дарування від 20 січня 2012 року. Дарувальником є ОСОБА_5 (батько судді), який набув цю квартиру на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03 грудня 2008 року. У 2013 році квартиру продано за ціною 208 930 грн.;

- квартиру площею 52,40 кв.м, розташовану АДРЕСА_14, набуту на підставі договору дарування від 20 січня 2012 року. Дарувальником є ОСОБА_7 (тітка судді), яка набула цей об’єкт на підставі договору купівлі-продажу від 16 серпня 2006 року. У 2013 році квартиру продано за ціною 468 649 грн;

- житловий будинок садибного типу площею 27,1 кв.м, розташований АДРЕСА_15, набутий на підставі договору дарування від 26 грудня 2020 року. Дарувальником є ОСОБА_8;

- земельну ділянку площею 464 кв.м, набуту на підставі договору дарування земельної ділянки від 26 грудня 2020 року. Дарувальником є ОСОБА_8. У вересні 2023 року земельну ділянку продано за ціною 1 006 грн;

- земельну ділянку площею 543 кв.м, набуту на підставі договору дарування земельної ділянки від 26 грудня 2020 року;

- нежитлове приміщення площею 111,9 кв.м, розташоване АДРЕСА_3, набуте на підставі договору дарування від 19 листопада 2020 року. Дарувальником є - ОСОБА_2 (мати судді), яка набула цей об’єкт на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру № __ від 09 вересня 2019 року;

- квартиру площею 74,2 кв.м, розташовану АДРЕСА_16, 1/3 частки якої набута на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 жовтня 2005 року, 1/3 частки – на підставі договору дарування від 01 липня 2020 року (дарувальником є ОСОБА_2 (мати судді), яка набула цей об’єкт на підставі свідоцтва про право на житло від 19 жовтня 2005 року) та 1/3 частки – на підставі договору дарування від 02 липня 2020 року (дарувальником є Макаренко В.В. (суддя), який набув цей об’єкт на підставі свідоцтва про право на житло від 19 жовтня 2005 року). У липні 2021 року квартиру продано за 2 510 718 грн;

- земельну ділянку площею 1 227 кв.м та садовий будинок площею 380,6 кв.м, розташовані АДРЕСА_4, набуті на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки та розташованого на ній садового будинку від 31 січня 2024 року за загальною ціною двох об’єктів 1 131 177 грн (еквівалент – 29 870 $).

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру транспортних засобів у власності сестри судді за період з 07 лютого 2008 року до 08 серпня 2013 року перебував автомобіль марки «AUDI Q7» 2008 року випуску, зазначена у картці ціна – 543 526,67 грн. 12 листопада 2022 року сестра судді набула у власність автомобіль марки «AUDI Q8» 2020 року випуску, ціна у картці – 82 000 грн (еквівалент – 2 242 $).

Під час співбесіди суддя пояснив, що ОСОБА_3 не є членом його сім’ї в розумінні Закону України «Про запобігання корупції». Крім того, суддя зазначив, що тривалий час не підтримує стосунки із сестрою з особистих причин та не користується її майном.

Водночас з метою спростування можливих сумнівів у стороннього спостерігача суддя надав підтверджувальні документи щодо походження коштів для придбання у 2024 році земельної ділянки площею 1 227 кв.м та садового будинку площею 380,6 кв.м, зокрема договір купівлі-продажу квартири площею 141,40 кв.м ОСОБА_3 від 31 січня 2024 року за ціною 9 310 000 грн (еквівалент – 245 000 $).

Проаналізувавши вартість відчуженого та придбаного майна, Комісія встановила, що загальний дохід ОСОБА_3 становив 3 492 718,21 грн (без урахування доходу, отриманого від продажу квартири у 2004 році), загальна сума витрат – 1 763 019 грн. Комісією також ураховано, що приміщення площею 111,9 кв.м, подароване бабою судді у 2020 році, за словами Макаренка В.В., було фактичне придбане ОСОБА_3. Джерелом коштів для його купівлі в сумі 58 635 $ були кошти, отримані від продажу квартири в місті Києві. Ця обставина підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 29 серпня 2013 року.

Таким чином, суддя надав документи, які підтверджують, що отриманий сестрою дохід був достатнім для придбання нею об’єктів нерухомого та рухомого майна.

Вирішуючи питання достатності коштів сестри для подарунка у грошовій формі в сумі 1 358 000 грн ОСОБА_2 (матері судді), про що вказано в повідомленні про суттєві зміни в майновому стані, поданому ОСОБА_2 від 21 липня 2021 року, Комісією встановлено що, 14 липня 2021 року сестра судді відчужила квартиру, розташовану АДРЕСА_16 за ціною 2 510 718 грн, що забезпечувало фінансову можливість для такого подарунка.

Стосовно подарунка у грошовій формі в сумі 1 900 000 грн ОСОБА_2, про що вказано в її повідомленні про суттєві зміни в майновому стані від 21 лютого 2024 року, Комісією також встановлено фінансову можливість для такого подарунка, адже 31 січня 2024 року сестра судді продала квартиру, розташовану АДРЕСА_12, за ціною 9 310 000 грн (еквівалент – 245 000 $). Як зазначено вище, квартира набута сестрою судді на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2011 року за ціною 549 842 грн (еквівалент – 68 902,50 $).

3. Мати судді ОСОБА_2 03 квітня 2009 року набула у власність автомобіль марки «BMW X6» 2009 року випуску, вартістю 730 142 грн.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків її офіційний дохід за період з 2000 року до 1 кварталу 2009 року склав 636 550 грн (без урахування витрат на сплату податків, придбання коштовностей та на повсякденне життя).

Під час співбесіди суддя зазначив, що частина коштів, які були використані для придбання автомобіля марки «BMW Х6» належала ОСОБА_1 (бабі судді).

Комісія вважає непереконливими пояснення судді в цій частині, адже документів, які б підтверджували вчинення такого правочину, ним не надано.

4. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру транспортних засобів у власності ОСОБА_4 (тещі суді) за період з 2014 року до 2021 року перебували 4 автомобілі:

1) у період з 11 січня 2014 року до 09 серпня 2016 року автомобіль марки «FORD FIESTA» 2013 року випуску, ціна у картці – 132 491,67 грн;

2) у період з 05 жовтня 2016 року до 24 січня 2018 року автомобіль марки «FORD KUGA» 2013 року випуску;

3) у період з 15 травня 2019 року до 10 вересня 2020 року автомобіль марки «VOLKSWAGEN TIGUAN» 2018 року випуску, ціна у картці – 1 024 500 грн. Цей автомобіль продано Макаренку В.В. у 2020 році;

4) у період з 14 вересня 2021 року до 03 листопада 2021 року автомобіль AUDI Q7 2018 року випуску. Цей автомобіль продано ОСОБА_2 у 2021 році.

Під час надання пояснень стосовно тещі суддя наголосив, що вона не є членом його сім’ї в розумінні Закону України «Про запобігання корупції». Водночас із метою спростування можливих сумнівів у стороннього спостерігача в законності джерел походження майна тещі, яка належить до близьких осіб у розумінні вказаного закону, суддя надав відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору (відповідь на запит в електронному вигляді від 27 січня 2025 року).

Дослідивши надані відомості, Комісією встановлено, що за період з 2013 року до 2022 року ОСОБА_4, у тому числі як фізичній особі–підприємцю, було нараховано дохід у сумі 4 184 824,81 грн.

Зазначений рівень доходу підтверджує фінансову можливість тещі судді для набуття вказаного рухомого майна.

Стосовно допущення суддею поведінки, яка може свідчити про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (зокрема, без нагальної потреби відвідував російської федерації після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території).

Відповідно до інформації Національного антикорупційного бюро України, яка надійшла на адресу Комісії 09 січня 2018 року, суддя разом із дружиною в період з 20 грудня 2014 року до 02 січня 2015 року здійснили авіапереліт за маршрутом Київ – шереметьєво (москва, російська федерація) – Київ.

Під час співбесіди суддя пояснив, що аеропорт шереметьєво був транзитним пунктом авіарейсу який прямував до Тайланду, вказав, що заздалегідь не був обізнаний про таку пересадку.

Оцінюючи пояснення судді, Комісія зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року; Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року: окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року.

Відтак авіаційний переліт судді в росію відбувся вже після окупації окремих територій України.

Керуючись власною оцінкою обставин, з урахуванням пояснень судді, Комісія вважає, що такі поїздки можуть бути причиною негативного впливу на авторитет правосуддя. Водночас встановлені факти не є достатньою самостійною підставою для визнання судді таким, що не відповідає критерію професійної етики.

Стосовно обставин, викладених у висновку ГРД, про те, що чоловіку сестри судді належать дві квартири та нежитлове приміщення в місті Ялта, розташовані на тимчасово окупованій території АР Крим, суддя пояснив, що не підтримує родинних стосунків із сестрою та її чоловіком. Він також наголосив на тому, що не обізнаний про майновий стан чоловіка сестри, адже той не є членом його сім’ї в розумінні Закону України «Про запобігання корупції».

Стосовно інформації ГРД про невідображення в Декларації за 2015 рік вартості автомобіля марки «TOYOTA LAND CRUISER» 2005 року випуску, набутого 15 листопада 2005 року. У 2020 року суддя відчужив зазначений автомобіль за 515 000 грн.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на час подання Декларації) у декларації зазначаються відомості про цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня звітного року, що належить суб’єкту декларування або членам його сім’ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають, зокрема, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування.

Під час співбесіди суддя не надав переконливих пояснень про вжиття ним розумних заходів для отримання інформації, необхідної для повного декларування відомостей про автомобіль.

Під час дослідження порушень, які мали місце при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно учасника протестних акцій 18 лютого 2014 року, Комісія враховує таке.

Суддя постановив ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно учасника протестних акцій, якого було затримано 18 лютого 2014 року. ТСК встановила, що слідчий суддя допустив низку процесуальних порушень, зокрема не вказав жодного доказу, який би підтверджував наявність обґрунтованої підозри, а також залишив поза увагою очевидні розбіжності в матеріалах кримінального провадження та допущені під час досудового провадження порушення.

Заступник Генерального прокурора України Бачун О.В. 05 грудня 2014 року звернувся до ВРЮ із заявою про проведення спеціальної перевірки слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка В.В.

Ухвалою Вищої ради юстиції від 10 вересня 2015 року № 471/0/15-15 стосовно Макаренка В.В. відкрито дисциплінарну справу на підставі Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Утім, рішенням Вищої ради юстиції від 18 лютого 2016 року № 384/0/15-16 (далі – рішення ВРЮ), відмовлено у внесенні подання Президентові України про звільнення Макаренка В.В. з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за порушення присяги, оскільки із висновку та доданих до нього матеріалах не встановлено достатніх доказів, які б ставили під сумнів об’єктивність, неупередженість судді Макаренка В.В. під час розгляду та винесення ухвали про обрання запобіжного заходу та давали б підстави для його звільнення з посади за порушення присяги.

ГРД зазначає, що рішення ВРЮ не має наперед встановленого значення для цілей кваліфікаційного оцінювання, а поведінка судді при постановленні ухвали від 19 лютого 2014 року свідчить про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності.

Надавши оцінку мотивам висновку ГРД та міркуванням судді, наведеним у його поясненнях, Комісією встановлено таке.

До матеріалів суддівського досьє Макаренка В.В. долучено рішення ВРЮ, яким відмовлено у внесенні подання Президентові України про його звільнення з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за порушення присяги.

Рішення ВРЮ ухвалено за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої на підставі висновку ТСК від 3 червня 2015 року № 36/02-15.

Перевірку судді розпочато за заявою заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. від 05 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка В.В. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

У заяві заступник Генерального прокурора України зазначив, що слідчий суддя Макаренко В.В. ухвалою від 19 лютого 2014 року у справі № 759/2798/14-к обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 у зв’язку з його участю в масових акціях протесту. Зважаючи на відсутність ретельного обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу у вказаній справі, заступник Генерального прокурора України просив провести перевірку на предмет порушення слідчим суддею присяги судді.

За результатом перевірки ТСК складено висновок від 03 червня 2015 року № 36/02-15, яким встановлено в діях судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка В.В. ознаки порушення присяги. Висновок із матеріалами перевірки направлено до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та ухвалення рішення.

ТСК мотивувала висновок тим, що при ухваленні рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя Макаренко В.В. допустив численні порушення вимог чинного законодавства, що призвело до постановлення незаконної та необґрунтованої ухвали. Зокрема, застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, ним не вказано жодного належного доказу, який би підтверджував наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 інкримінованого йому кримінального правопорушення. Єдиним доказом, на який слідчий суддя посилався в ухвалі та який слугував підставою для обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 2 місяці, був рапорт про затримання. Жодних інших доказів слідчим суддею досліджено не було і не могло бути досліджено, оскільки таких доказів не було в матеріалах кримінального провадження. Слідчий суддя Макаренко В.В. не надав належної оцінки поясненням підозрюваного ОСОБА_9, відповідно до яких 18 лютого 2014 року ОСОБА_9 перебував у центрі міста Києва виключно як волонтер і розносив їжу; працівники міліції затримали його приблизно о 13 год 00 хв, коли він перебував біля станції метро «Арсенальна», ніяких правопорушень не вчиняв, участі в заворушеннях не брав. ТСК послалася також на те, що поза увагою слідчого судді залишилося проведення слідчих дій органом досудового розслідування за відсутності захисника ОСОБА_9 та у нічний час.

Розглянувши висновок ТСК від 03 червня 2015 року № 36/02-15 ВРЮ відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка В.В. (ухвала ВРЮ від 10 вересня 2015 року).

Дисциплінарна секція Вищої ради юстиції 06 жовтня 2015 року рекомендувала Вищій раді юстиції ухвалити рішення про внесення подання про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка В.В. з посади за порушення присяги.

Проте рішенням ВРЮ відмовлено у внесенні подання Президентові України про звільнення Макаренка В.В. з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за порушення присяги (рішення про внесення подання не набрало необхідної кількості голосів).

У рішенні ВРЮ зазначено, що розгляд клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу відбувся за участю ОСОБА_9 та його захисника. Копії клопотання та доданих до нього матеріалів підозрюваний та його захисник отримали завчасно перед судовим засіданням. Вищою радою юстиції взято до уваги і те, що жодним документом чи заявою не зафіксовано факту заподіяння підозрюваному тілесних ушкоджень чи застосування до нього насильства під час затримання. Як наслідок, ВРЮ дійшла висновку, що сама по собі неправильна оцінка суддею вагомості наявних доказів (обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), та обставин, які свідчать про неможливість обрання більш м’яких запобіжних заходів) не може бути достатньою підставою для висновку про порушення ним присяги судді за відсутності інших грубих порушень норм КПК при розгляді в судовому засіданні клопотання про застосування запобіжного заходу.

У процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді Макаренко В.В. надав пояснення, у яких зіслався на мотиви, зазначені в позитивному для нього рішенні ВРЮ. Суть доводів судді полягала в тому, що у висновку ТСК та доданих до нього матеріалах немає достатніх доказів, які б ставили під сумнів його об’єктивність, неупередженість під час розгляду питання щодо запобіжного заходу та винесення ухвали про обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Комісія не вдається до перевірки та оцінювання обставин справи, що було здійснено в порядку дисциплінарного провадження, та зауважує, що на стадії кваліфікаційного оцінювання відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею, у тому числі за критеріями доброчесності та професійної етики (рішення Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19).

Згідно з положеннями Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя (перша світова конференція по незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік) судді, як особи, є вільними та зобов’язані приймати безсторонні рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-яких обмежень, впливів, спонук, примусів, загроз або втручання, прямих або непрямих, з будь-якого боку і з будь-яких причин. У процесі прийняття рішень судді є незалежними від своїх колег по суду та вищих посадових осіб. Жодна ієрархічна структура суддівства і жодна різниця в ранзі чи класі суддів ніяким чином не можуть ставати на перешкоді праву судді на вільне винесення вироку.

Основними принципами незалежності судових органів, схваленими резолюціями Генеральної Асамблеї 40/32 та 40/146 від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, передбачено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її.

Міжнародні стандарти незалежності суддів імплементовані в Основний закон, зокрема за приписами частин першої, другої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина перша статті 1 та частина перша статті 6 Закону).

Як передбачено частинами першою та другою статті 48 Закону, суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

У контексті обстави, що склалися в процесі кваліфікаційного оцінювання судді Макаренка В.В. на відповідність займаній посаді, необхідно згадати, що однією із гарантій незалежності судді при здійсненні правосуддя є обмеження оцінки мотивів та підстав ухвалення судових рішень поза процедурою їх процесуального перегляду.

У Висновку № 3 (2002) та Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зауважено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. КРЄС підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути підставою для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).

У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Беручи до уваги наведені засади та стандарти, Комісія дотримується принципів незалежності правосуддя та не вдається до оцінки судових рішень.

Водночас Комісія виходить із того, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне дотримання прав та їх поновлення. Відтак у кожному випадку необхідно звернути увагу, що предметом перевірки під час кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді є поведінка судді під час розгляду справи та ухвалення рішення на предмет дотримання завдань кримінального судочинства. З цією метою Комісія повинна переконатися в тому, що правосуддя в тій чи іншій ситуації відбулося і в діях судді при ухваленні рішення немає ознак свавілля чи грубої недбалості, які б завдавали шкоди справедливому та незалежному судовому розгляду.

Повертаючись до подій, які відбулися при розгляді в суді питань про обрання запобіжних заходів (у тому числі слідчим суддею Макаренком В.В.), Комісія зауважує, що до Святошинського районного суду міста Києва надійшло клопотання старшого слідчого відділу Святошинського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі – СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві) Єльцова А.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_9 у межах кримінального провадження НОМЕР_3.

Ухвалою від 19 лютого 2014 року слідчий суддя Макаренко В.В. задовольнив клопотання та застосував стосовно підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України), ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Згідно з частиною першою статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Комісія враховує, що з набранням чинності у 2012 році новим КПК України з метою виконання функцій охорони та захисту прав, свобод та інтересів особи та виконання завдань кримінального провадження у кримінальне провадження введено інститут слідчого судді.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК України слідчий суддя – суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення в порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, – голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду.  

Діяльність слідчого судді як носія судової влади спрямована на недопущення протиправного та необґрунтованого обмеження прав та свобод особи на досудових стадіях кримінального провадження, а виконання покладених функцій судового контролю забезпечується, у тому числі, шляхом розгляду та вирішення заяв, скарг чи клопотань суб’єктів кримінально–процесуальних відносин.

Чи не найістотнішою формою обмеження прав та свобод людини у кримінально–процесуальних відносинах є обрання підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою, адже його наслідком є втручання в Конвенційне право особи на свободу та особисту недоторканість. Як наслідок, суворість правообмеження при застосуванні цього заходу обумовлює те, що він має обиратися лише за умови доведення наявності законних підстав та при неможливості забезпечити належну поведінку підозрюваного, обвинуваченого і виконання  ним процесуальних обов’язків іншими, більш м’якими запобіжними заходами.

Цей висновок узгоджується з нормою частини першої статті 183 КПК України, якою передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Як наслідок, законодавець встановив чітку процесуальну форму, яку необхідно дотримуватися для того, аби не допустити неправомірного порушення прав та свобод людини при обранні вказаного запобіжного заходу.

Зокрема, статтею 194 КПК України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У разі якщо прокурором не доведено наявності всіх вказаних вище обставин, на слідчого суддю, який є гарантом дотримання прав та свобод особи, покладено обов’язок постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу (частина друга статті 194 КПК України).

У висновку ТСК стосовно Макаренка В.В. зазначено, що, застосувавши до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя Макаренко В.В. не вказав в ухвалі від 19 лютого 2014 року жодного належного доказу, який би підтверджував наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 інкримінованого йому кримінального правопорушення. Єдиним доказом, про який згадано в ухвалі про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 2 місяці, став рапорт про затримання. Крім того, у висновку вказано, що інших доказів не досліджено та не могло бути досліджено, оскільки таких доказів не було в матеріалах кримінального провадження.

У рішенні ВРЮ зазначено, що на момент затримання ОСОБА_9 у нього з речей, які могли б свідчити про його участь у тих діях, які йому інкримінувало слідство (участь у вчиненні злочину передбаченого частиною другою статті 294 КК України, були лише марлева маска світло-зеленого кольору та папірець білого кольору з написами номерів телефонів координаторів у містах Києві та Калуші, народного депутата України, помічників та депутатів Калуської міської ради.

Не вдаючись до оцінки «якості» доказів та інших матеріалів, які розглядалися судом під головуванням Макаренка В.В. як докази наявності підозри, Комісія відзначає, що є всі підстави зробити висновок про очевидну відсутність обґрунтованої підозри.

У клопотанні про застосування запобіжного заходу стосовно підозрюваного ОСОБА_9, яке процитоване в ухвалі суду від 19 лютого 2014 року, зазначено:

«18.02.2014 невстановлені досудовим розслідуванням особи організували натовп у кількості приблизно від 2000 до 5000 осіб для вчинення масових заворушень, до складу якого увійшли ОСОБА_9 та інші невстановлені особи. 

Приблизно о 09 годині 00 хвилин 18.02.2014, ОСОБА_9 діючи спільно з іншими невстановленими досудовим слідством особами у кількості приблизно від 2000 до 5000 осіб прибули на вул. Грушевського в м. Києві поряд зі будівлею Верховної Ради України з метою активної участі у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які були зазделегіть приготовлені для нанесення тілесних ушкоджень.

…

З метою досягнення свого злочинного умислу, ОСОБА_9 діючи спільно з невстановленими особами, прибув на вул. Грушевського в м. Києві поряд із будівлею Верховної Ради України, та вчинив дії, направлені на досягнення своєї злочинної мети, шляхом вчинення насильства над особами, які намагались їм завадити, а саме насильства над працівниками правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України, шляхом нападу та завдання їм ударів битками, кийками, палицями, ціпками, розпиленням сльозогінного газу, камінням тощо».

Водночас із дослідженої інформації залишається не визначеною причетність ОСОБА_9 до вчинення злочину, який поставлено йому у провину (частина друга статті 294 КК України).

У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» вказано, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, пункт 32, Series A, № 182).

У своїх поясненнях ОСОБА_9 зауважив, що його затримано близько 13 год 00 хв 18 лютого 2014 року біля станції метро «Арсенальна», свою причину перебування в цьому місці пояснив тим, що «перебував у центрі міста Києва виключно як волонтер і розносив їжу».

Комісія переконана в тому, що «об’єктивному спостерігачу» може видатися незрозумілим, чому стосовно особи, яку затримано в центрі Києва (за словами підозрюваного, біля станції метро «Арсенальна») і в якої на момент затримання виявлено лише марлеву маску світло-зеленого кольору та папірець білого кольору з написами номерів телефонів Координаторів у містах Києві та Калуші, народного депутата України, помічників та депутатів Калуської міської ради, виникла підозра в тому, що вона:

1. о 09 год 00 хв 18 лютого 2014 року прибула спільно з іншими невстановленими досудовим слідством особами в кількості приблизно від 2 000 до 5 000 осіб до будівлі Верховної Ради України з метою активної участі в масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які були зазделегіть приготовлені для нанесення тілесних ушкоджень;
2. заздалегідь підготувала екіпіровку для власного захисту під час нападу на працівників міліції, а саме захисні щитки та інші засоби індивідуального захисту;
3. проявила насильство над особами, які намагались їй завадити, а саме насильство над працівниками правоохоронних органів та внутрішніх військ МВС України, шляхом нападу та завдання їм ударів битками, кийками, палицями, ціпками, розпиленням сльозогінного газу, камінням тощо.

Залишається незрозумілим для «об’єктивного спостерігача» характер та ступінь участі ОСОБА_9 у групі невстановлених слідством осіб у завданні побоїв та тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості працівникам міліції загальною кількістю приблизно 160 осіб.

У тексті ухвали суддя не наводить відповіді на це питання, обмежуючись формулюванням: «Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами у їх сукупності».

Для повноти та об’єктивності оцінки вказаних обставин Комісія вважає за необхідне ще раз вдатися до урахування практики Європейського суду з прав людини. Суд неодноразово зазначав, що доведеність наявності обґрунтованої підозри у вчиненні злочину на момент вирішення питання про взяття під варту має відповідати стандарту «розумна підозра». Обґрунтована підозра передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин (див. справа «Фокс, Кемпбел і Харлей проти Об’єднаного Королівства»). Хоча факти на момент вирішення питання про утримання під вартою і не повинні бути переконливими настільки, щоб можна було визначити винуватість особи у вчиненні злочину, суд повинен оцінити докази, надані сторонами, на предмет їхньої допустимості, достовірності та належності і відкинути ті з них, що не відповідають цим критеріям. Водночас суд має обґрунтовувати своє рішення на підставі дослідження в суді обґрунтованої підозри, а не на основі даних, поданих стороною обвинувачення.

При обґрунтуванні ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, та недостатності застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, слідчий суддя в ухвалі від 19 лютого 2014 року вказав: «особа підозрюється у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, ніде не працює, в м. Києві та Київській області не зареєстрований та не має постійного місця проживання, тому може переховуватись від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків, продовжувати вчиняти інші злочини, та враховуючи те, що менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вищевказаним ризикам…».

Через два дні 22 лютого 2014 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшло клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві Єльцова А.В., про зміну підозрюваному ОСОБА_9 обраного ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на особисте зобов’язання.

Зазначене клопотання мотивоване тим, що під час досудового розслідування встановлені обставини, що зменшують наявність передбачених статтею 177 КПК України ризиків, у тому числі дані, що характеризують особу підозрюваного, який за місцем проживання і реєстрації характеризується позитивно, раніше не судимий.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва Чалої А.П. від 22 лютого 2014 року підозрюваному ОСОБА_9 змінено обраний ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на особисте зобов’язання.

Як наслідок, постало питання, чи в період між обранням та зміною запобіжного заходу (із 19 лютого 2014 року до 22 лютого 2014 року) змінилися фактичні та юридичні підстави, які могли б виправдовувати такі процесуальні рішення слідчих суддів.

Однак під час співбесіди, яка відбулася 24 липня 2018 року, суддя Макаренко В.В. визнав, що за такий короткий час не могли істотно змінитися ризики, передбачені статтею 177 КПК України.

Комісія зауважує, що обрання за таких умов ОСОБА_9 запобіжного заходу свідчить не лише про невиконання слідчим суддею функцій, які поставлені перед ним нормами КПК України, але й про невиконання завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України, та полягають у недопущенні того, щоб жодна особа була піддана необґрунтованому процесуальному примусу. Якщо вести мову про наслідки індивідуального характеру, не можна залишити поза увагою те, що дії Макаренка В.В. грубо порушують статтю 29 Конституції України, статтю 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 177, 183 КПК України, які допускають утримання під вартою як винятковий запобіжний захід лише за наявності обґрунтованої підозри. Таким чином, підозрюваний був позбавлений особистої свободи незаконно, водночас така незаконність є очевидною.

Із рішення ВРЮ Комісією також встановлено, що постановою старшого прокурора прокуратури міста Києва Літавського Т.В. від 19 лютого 2014 року було виділено із кримінального провадження НОМЕР_4 в окреме провадження матеріали досудового розслідування за підозрою стосовно 9 осіб, зокрема ОСОБА_9, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України; ці матеріали зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань НОМЕР_3.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень 19 лютого 2014 року слідчими суддями Святошинського районного суду міста Києва постановлено 8 ухвал про задоволення клопотань старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві Єльцова А.В. та застосування стосовно 8 підозрюваних у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів (справи №№ 759/2802/14-к; 759/2804/14-к; 759/2801/14-к; 759/2800/14-к; 759/2805/14-к; 759/2806/14-к; 759/2803/14-к; 759/2799/14-к).

До Святошинського районного суду міста Києва 22 лютого 2014 року надійшли клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУМВС України в місті Києві Єльцова А.В. про зміну запобіжних заходів підозрюваним з тримання під вартою на особисте зобов’язання.

Ухвалами слідчих суддів Святошинського районного суду міста Києва від 22 лютого 2014 року клопотання старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУМВС України в місті Києві Єльцова А.В. задоволено та змінено підозрюваним запобіжні заходи в вигляді тримання під вартою на особисте зобов’язання.

Комісія зауважує, що в ухвалах слідчих суддів Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року та від 22 лютого 2014 року схожі структури, однотипні формулювання; наявність підозри у вчиненні злочину обґрунтовано подібними твердженнями; щодо наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжних заходів слідчі судді зазначали типовий набір підстав.

Під час співбесіди суддя чітко не зміг пояснити, якими заходами забезпечено уніфікацію практики та підходів вирішення процесуальних питань про застосування, а потім зміну запобіжних заходів стосовно підозрюваних.

Водночас поведінка інших суддів Святошинського районного суду міста Києва при постановленні ухвал від 19 лютого 2014 року про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою стосовно громадянин, які були учасниками масових акцій протесту, теж була предметом оцінки компетентними органами (ТСК, ВРЮ, ВРП). Як наслідок, стосовно одного судді застосовано дисциплінарне стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення з посади (суддя Біда М.А.); стосовно двох суддів ухвалено рішення про звільнення з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (судді Чала А.П., Кириленко Т.В.); стосовно однієї судді ухвалено рішення про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності (строк застосування дисциплінарного стягнення закінчився) (суддя П’ятничук І.В.); стосовно одного судді застосовано дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді (суддя Петренко Н.О.).

Для розуміння історичного та соціального контексту поведінки судді Макаренка В.В. при постановленні ним ухвали від 19 лютого 2014 року Комісія не може залишити поза увагою події, що відбувалися з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року на території України, зокрема в місті Києві.

Загальновідомим є те, що у вказаний період тривали масові мирні акції протесту проти розпорядження Кабінету Міністрів України щодо зупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. До протестувальників було застосовано силовий розгін загонами спецпідрозділів; сутички між протестувальниками та працівниками міліції призвели до поранень та загибелі протестувальників, а також мирного населення.

Ці події надалі були оцінені в рішеннях Європейського суду з прав людини зокрема в справах: «Шморгунов та інші проти України», «Луценко та Вербицький проти України», «Кадура та Смалій проти України», «Дубовцев та інші проти України», «Воронцов та інші проти України».

Хронологія подій листопада 2013 року – лютого 2014 року відображена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шморгунов та інші проти України»:

«18 лютого 2014 року протестувальники вирушили до Верховної Ради України. Особливо жорстокі сутички відбулись між протестувальниками та працівниками міліції, в результаті яких було поранено більше тисячі осіб і загинуло щонайменше вісім осіб (пункт 38).

Пізніше того ж дня, розігнавши протестувальників на території поблизу Верховної Ради України, працівники міліції розпочали штурм протестувальників, які перебували на Майдані Незалежності. Як повідомлялося, працівники міліції застосували до протестувальників світло-шумові гранати, сльозогінний газ, пістолети з гумовими кулями та дробом з металевими снарядами, водомети, бронетранспортери та, в певних випадках, вогнепальну зброю, тоді як протестувальники кидали в працівників міліції палки, каміння та пляшки з легкозаймистою рідиною. В результаті сотні осіб отримали тілесні ушкодження та більше десяти осіб загинули (пункт 39).

19 лютого 2014 року органи державної влади публічно оголосили про початок антитерористичної операції з розгону протестувальників та видачу вогнепальної зброї залученим працівникам правоохоронних органів (пункт 40).

Того ж дня та 20 лютого 2014 року відбулися сутички між протестувальниками та працівниками міліції на Майдані Незалежності та прилеглих вулицях і, як повідомлялося, ці сутички призвели до загибелі близько сімдесяти осіб, більшість з яких загинули через вогнепальні поранення (пункт 41).

Увечері 20 лютого 2014 року Верховна Рада України ухвалила Постанову, в якій засудила «усі вияви насильства, що призвели до загибелі та поранень осіб» і дала вказівку Кабінету Міністрів України, МВС України, Міністерству оборони України, Службі безпеки України зупинити проведення антитерористичної операції, припинити застосування сили до протестувальників, припинити блокування вулиць та повернути особовий склад правоохоронних органів до місць постійної дислокації (пункт 42)».

Комісія наголошує, що в умовах гострих соціальних конфліктів та протистоянь на суди покладається визначальна роль у забезпеченні та гарантуванні прав людини і основоположних свобод.

Однак у рішенні «Шморгунов та інші проти України» ЄСПЛ дійшов висновку про те, що діяльність системи правоохоронних органів та судів в цей час не ґрунтувалася на принципах верховенства права.

Посилаючись на результати розслідування, ЄСПЛ зазначив, що з січня до лютого 2014 року працівники МОП «Беркут», військовослужбовці внутрішніх військ та інші працівники органів МВС України затримували осіб, знаючи, що для їхнього затримання не було жодних підстав, та порушуючи вимоги закону, тільки за те, що вони брали участь в акціях протесту. Цих осіб доправляли до районних відділів міліції. Слідчі та прокурори порушували кримінальні справи без жодної правової підстави, а слідчі судді безпідставно ухвалювали рішення про взяття під варту.

Суд при розгляді вказаної справи повторив свою прецедентну практику та зазначив, що вимога до посадової особи, яка відправляє правосуддя, надати відповідні та достатні підстави для затримання, окрім наявності обґрунтованої підозри, застосовується вже під час ухвалення першого рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тобто «негайно» після затримання. Органи державної влади повинні переконливо продемонструвати обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке. Вирішуючи, чи слід звільнити або тримати особу під вартою, органи державної влади зобов’язані розглянути альтернативні заходи забезпечення її присутності в судовому засіданні (пункт 462).

Оцінюючи ситуацію заявників, ЄСПЛ вказав, що розгляд інших важливих аспектів справ заявників був поверховим. Зокрема, національні суди посилалися, по суті, на тяжкість пред’явлених заявникам обвинувачень і використовували шаблонні вирази без врахування конкретних фактів або розгляду можливості застосування альтернативних запобіжних заходів (пункт 469).

І хоча ухвала стосовно обрання п. ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою містила певні деталі щодо його особистої ситуації та зв’язків –відсутність постійного місця проживання у м. Києві, проживання в квартирі друга у м. Івано-Франківську, відсутність соціальних зв’язків та місця роботи (заява № 36845/14, див. пункт 174) – ЄСПЛ дійшов висновку, що з огляду на відсутність перевірки наявності обґрунтованої підозри стосовно цього заявника важко погодитися із посиланням на решту відповідних фактів як на підстави для обрання йому такого запобіжного заходу (пункт 470).

Повертаючись до обставин, встановлених та досліджених під час кваліфікаційного оцінювання судді Макаренка В.В., Комісія не може залишити поза увагою їх схожість із тими, про які йдеться у процитованих вище висновках ЄСПЛ. Окрім історичного періоду їх ухвалення, спільним для обох рішень є те, що ухвала про застосування запобіжного заходу стосовно ОСОБА_9 містить лише загальні шаблонні вирази без урахування конкретних фактів або розгляду можливості застосування альтернативних запобіжних заході, перевірка наявності обґрунтованої підозри стосовно підозрюваного не здійснювалася, а для виправдання застосування найсуворішого запобіжного заходу слідчий суддя зіслався на те, що підозрюваний не працює, у м. Києві та Київській області не зареєстрований та не має постійного місця проживання, тому може переховуватись від органів досудового розслідування.

Ураховуючи системність виявлених порушень Суд дійшов висновку, що встановлені стосовно заявників факти та висновки, які можуть бути зроблені із зазначених матеріалів, вказують на значну ймовірність, що затримання та тримання під вартою заявників було принаймні частково результатом дій та рішень, які становили частину більш масштабної стратегії стосовно акцій протесту, які розпочались як мирні та які, хоча й характеризувалися спалахами насильства, у більшості випадків проводилися мирними протестувальниками (пункт 476).

У пункті 62 рішення ЄСПЛ в справі «Луценко проти України» зазначено: «…стаття 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або мати гарантії від продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, встановлений у зазначеному положенні, є вичерпним і лише вузьке їх тлумачення відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), № 38717/04, пункт 26, з подальшими посиланнями). Будь-яке свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції. У цьому контексті термін «свавільність» розуміється ширше, ніж лише невідповідність національному законодавству. Як наслідок, законне позбавлення свободи за національним законодавством усе одно може бути свавільним і, таким чином, може порушувати Конвенцію, зокрема, коли з боку державних органів мала місце недобросовісність або введення в оману (див. рішення від 09 липня 2009 року у справі «Моорен проти Німеччини» (Mooren v. Germany), заява № 11364/03, пункти 72, 77 та 78, з подальшими посиланнями), або коли таке позбавлення свободи не було необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), заява № 65559/01, пункт 74)».

Ухвалюючи рішення про обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя Макаренко В.В. не забезпечив дотримання приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, КПК України, а також практики Європейського суду з прав людини. Слідчий суддя належним чином не обґрунтував неможливість застосування менш суворих запобіжних заходів, обмежившись загальними фразами. Очевидним є те, що ухвала не містить належного обґрунтування необхідності взяття особи під варту.

Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI (чергового) з’їзду суддів України від 22 лютого 2013 року, передбачено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Згідно зі статтями 2, 3 вказаного кодексу суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним від своїх колег у процесі прийняття рішень. Він не має права використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим.

У пунктах 8, 9 Висновку № 3 (2002) КРЄС констатовано, що методи, які використовуються для вирішення спорів, повинні завжди викликати довіру. Повноваження, надані суддям, тісно пов’язані з цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, що застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до відправлення правосуддя. Довіра до судової системи є ще важливішою в контексті зростаючої глобалізації спорів та поширення судових рішень. Крім того, у державі, що керується верховенством права, громадськість має право очікувати прийняття загальних принципів, які сумісні з поняттям справедливого суду та гарантують основоположні права. Обов’язки, покладені на суддів, були визначені з метою гарантування їхньої безсторонності та ефективності їхніх дій.

Відповідно до пункту 21 Висновку № 3 (2002) КРЄС судді повинні за всіх обставин діяти безсторонньо з тим, щоб забезпечити відсутність правомірних підстав у громадян підозрювати якусь упередженість. У цьому відношенні безсторонність повинна бути очевидною як під час виконання суддею судових функцій, так і інших дій.

Суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки в будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів (пункт 2 частини сьомої статті 56 Закону).

Дії судді Макаренка В.В. під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу учаснику акцій протесту у 2014 році не сприяють укріпленню суспільної довіри до суду та забезпеченню впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів, адже слідчим суддею допущено істотне порушення процесуальної форми, що спричинило «свавільне» у розумінні практики ЄСПЛ застосування стосовно ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За результатом оцінки вказаних вище обставин Комісія двома голосами «За» та одним голосом «Проти» дійшла висновку, що вказане порушення не є таким, що несумісне із зайняттям посади судді, однак впливає на оцінку судді в бальному еквіваленті за критеріями професійної етики та доброчесності.

Як наслідок, досліджені матеріали суддівського досьє, співбесіда із суддею Макаренком В.В., надані ним пояснення, а також висновок про тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей дали підстави Комісії оцінити відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності у 325 балів.

Висновок Комісії за результатами розгляду справи.

За результатами дослідження суддівського досьє та проведеної співбесіди суддя Макаренко В.В. у сукупності набрав 670,625 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.

Ураховуючи викладене та керуючись нормами Конституції України, статтями 83–85, 93 та 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України двома голосами «ЗА» та одним голосом «ПРОТИ»

вирішила:

Визначити, що суддя Святошинського районного суду міста Києва Макаренко Володимир Вячеславович за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 670,625 бала.

Внести на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі питання щодо відповідності судді Святошинського районного суду міста Києва Макаренка Володимира Вячеславовича займаній посаді.

Головуючий                                                                                   Михайло БОГОНІС (ПРОТИ)

Члени Комісії:                                                                                Надія КОБЕЦЬКА (ЗА)

                                                                                                          Галина ШЕВЧУК (ЗА)